Рідкісна професія: прикарпатець реставрував 140-річний кептар з фільму «Тіні забутих предків»

1. December 2020 Zoriana Muhailyk

У селі Корнич Коломийського району Івано-Франківської області проживає Михайло Вінтонюк, який близько п’яти років займається давньою гуцульською професією – кушнірством. Прикарпатець шиє і реставрує кептарі. Старовинний кептар, який використовували у фільмі «Тіні забутих предків», - одна з реставраційних робіт чоловіка, пише «Я франківчанин» з посиланням на «Суспільне».

Навчався кушнірства пів року

Цю справу Михайло Вінтонюк освоїв завдяки навчанню, яке він отримав від доньки майстрів-кушнірів Софії та Михайла Гнатюків Марії Антонюк. Приблизно пів року чоловік потратив на навчання у майстрині, після чого він почав власноруч створювати нові кептарі.

Суспільне Карпати

«Почав це робити не задумуючись, випадково. Я віддавна старовинні речі скупляв якісь собі - сардаки, байбараки, кожухи для своєї колекції. Захотілося вшити кептар для себе, щоб мати що до церкви на Великдень одягнути. Тепер в мене нема цієї проблеми», - розповідає Михайло.

Свій перший кептар прикарпатець зробив за три місяці. По суті він скопіював роботу майстра-кушніра Михайла Гнатюка. Чоловік навіть має декілька інструментів цього майстра, якими користується сьогодні. Тепер на пошиття одного кептаря він витрачає приблизно півтора місяця.  Для виготовлення такого гуцульського вбрання майстер використовує лише натуральні матеріали, наприклад овечу шкіру. Михайло Вінтонюк говорить, що орнаменти на кептарі також зроблені зі шкіри.

«Овечу шкіру викроюю, зшиваю і потім оздоблюю цим орнаментом. Це все пришивається, тут немає ніякого клею. Все оце вручну пришивається голкою і ниткою. Це повністю все – ручна робота. Так як шили колись, так шию і тепер», - каже майстер.

Використовує різноманітні орнаменти

Суспільне Карпати 

Прикарпатець також виділяв час на детальне вивчення орнаментів і їхнього значення. Тому тепер він намагається шити неповторні кептарі, у кожного з яких різне оздоблення.

«Кажуть, що це є ріжки барана, який одягає, годує. Ця силянка навкруги означає оране поле, яке годує людину. Це все пришивається, тут немає ніякого клею», - запевняє Михайло.

Окрім нових кептарів, кушнір реставрує зношені і старі. Для цього він спочатку добре відчищає кептар за допомогою спеціального інструмента, а потім відбілює його. Це лише початок відновлювального процесу. Щоб надати вигляд старому кептарю, його потрібно обшити шкірою і, звичайно, прикрасити неповторними орнаментами.

Щоправда, є й такі кептарі, які неможливо повернути «до життя». Хоча майстер намагається зробити від себе усе можливе.

«Є такі кептарі, коли я використовую пінцет, а є такі, що треба брати пласкогубці і голку, і тоді зашивати та прошивати. Є такі моменти, коли я сам доходив до того, як робити, щоб реставрація проходила швидше і краще. Були моменти, що псував кептарі, і я заходив у тупик», - зізнається кушнір.

Реставрував 140-річний кептар з фільму «Тіні забутих предків»

Сьогодні Михайлу Вінтонюку вдається привести до ладу старі кептарі всього за сім-вісім днів. Одна з визначних реставраційних робіт майстра – 140-річний кептар з фільму Параджанова «Тіні забутих предків». У цьому кептарі знімалася мати Івана Палійчука. Михайлу привезли цю річ у дуже занедбаному стані, але він зумів її відновити.

Зараз майстер має десять новеньких кептарів. Михайло Вінтонюк планує з часом організувати виставку своїх робіт.