Безкорислива допомога ближньому – християнський обов’язок кожного. Діти – категорія, що потребує захисту, особливо у час війни. На жаль, захистити їх від всього негативу війни неможливо, проте допомогти хоча б трохи відірватися від жахіть війни можна. І знаходяться люди, яким на волонтерських засадах та власному ентузіазмі вдається пронести промінь світла крізь темряву сьогодення, пише сайт ifrankivchanyn.com.
Сьогодні поспілкуємось з однією такою людиною. Петро Васильович Данильчик — настоятель православної церкви, капелан, фаховий психолог, депутат, волонтер, засновник громадської організації, чудовий співрозмовник, небайдужий громадянин… Ці регалії можна було б продовжити. Про його багатогранність та надзвичайну зайнятість свідчить той факт, що про інтерв’ю ми домовлялись ще кілька місяців тому, та поспілкуватись вдалось лише зараз. Темою для бесіди ми обрали одну з граней його праці — табір для дітей військовослужбовців «Скеля».
Шлях становлення
Петре Васильовичу, розкажіть, будь ласка, як і коли виникла ідея створення табору?
Задум виник давно, ще задовго до початку повномасштабної війни. Це мала бути громадська організація, яка б опікувалася проблемами молоді. Та війна розставила свої пріоритети й тільки пришвидшила виникнення табору, оскільки я як капелан неодноразово чув від військових, що їх найбільше турбує безпека власних сімей, зокрема дітей. Тому впевненість в захищеності дітей є найбільшою мотивацією на фронті. Ось власне задум трансформувався у літній оздоровчий табір для дітей військовослужбовців, який би хоч і на певний час, але зумів відволікти юне покоління від жахіть війни.
Яку мету переслідуєте і які цілі покладаєте на “Скелю”?
Працюючи з дітьми ще до війни, я неодноразово чув від них, що вони мають багато запитань, але мало відповідей. Зокрема вже перед початком таборової зміни почув від хлопчика запитання: «За що Бог покарав нашу сім’ю, оскільки батько воює, а мама перебуває в дуже поганому психологічному стані через страх?». Зрозуміло, що однозначної відповіді, щоб заспокоїти дитину, не зможе дати жоден психолог, але саме тоді виникло розуміння мети проєкту: дати відчути дитині, що вона не одна така, що вона є своєю серед таких самих, що місія, покладена на батьків, є святою і не є карою за щось. Життя іде і продовжується попри все, тому треба жити, не втрачаючи дитинство, покластися на волю Господа і жити повноцінно. Ось головні цілі проєкту.
Де розташований табір?
Цьогоріч табір буде втретє приймати дітей з різних куточків України, але це буде третє нове місце. Але особливістю «Скелі» є те, що це спартанська концепція, тобто це завжди дикі Карпати, в глушині, без світла і вай-фаю, без комфортних умов. Це зумовлено тим, щоб дати можливість юнакам та юнкам відчути єднання з природою і можливістю побути ближче до Бога, а також відволікти від зовнішнього світу та витягти із зони комфорту. Цього року наша команда вже знайшла і працює над облагороджуванням базування табору. Це мальовнича місцина у Верховинському районі, яка повністю відповідає нашій концепції.
Скільки часу триває таборова зміна?
Зараз запланована семиденна зміна. Враховуючи специфіку нашого табору, діти з міста, мабуть, більше б і не витримали жити в лісі. А ми не маємо на меті відбити бажання відвідувати гори чи вселити в них зневіру в себе. Тим більше всі співробітники працюють на волонтерських засадах, яким теж треба годувати свої сім’ї. Тому, враховуючи це, більше часу на одну зміну не виділяємо.
Чи є у вас таборове гасло?
Наразі у нас є два гасла. Одне офіційне, це слова Псалма 18:3 «Господь – моя скеля», яке є символічним не тільки за назвою, а й тим, що ми дійсно переконані, що Бог є основою всього життя людини, тому будь-що треба починати саме з Господа. А друге гасло з’явилося спонтанно, коли наприкінці зміни під час спільного фото хтось вигукнув: «Разом ми — скеля», і так воно закріпилось як друге гасло.
Скільки коштує перебування в таборі?
Для всіх дітей зазначених категорій, тобто дітей військових, ДСНСників та дітей поліціянтів, участь абсолютно безплатна. Проте є багато людей, діти яких не підпадають під цю категорію, пропонують зробити оплату. Тому задумуємось і над таким варіантом, що для охочих відпочити зробити якусь невелику символічну плату, що боддай частково покривала б витрати на харчування.
Христова любов до ближнього – як головна заповідь
Хто вам допомагає у цій справі?
Однодумці. На щастя, маємо багато людей, які розуміють важливість проєкту. Серед тих, хто допомагає, є бізнесмени, студенти, друзі-капелани, психологи та просто небайдужі люди. Допомога може бути не тільки фінансовою. Війна доводить, що важливо бути оптимістом і не опускати руки. Тому помічників маємо багато.
Хто фінансує чи є меценатом цього заходу?
Офіційних меценатів немає. Навіть жоден грант ми не змогли виграти, попри актуальність нашої місії. Але, як твердить Біблія: «Долає дорогу той, хто йде». Тому ми йдемо і потрохи її долаємо. Знаходяться люди, які захоплюються нашою креативністю і роблять якісь незначні пожертви, але зі світу по нитці і нам вдається закривати фінансові потреби табору.
Чи є якісь вимоги для охочих перебувати в таборі?
Так, звичайно. Спочатку один з батьків заповнює анкету про здоров’я, захоплення чи інші зауваження про свою дитину, ми її ґрунтовно вивчаємо, уточнюємо деякі дані чи особливості дітей. Оскільки це дика природа, програма табору передбачає багато різноманітних завдань із достатньо великим навантаженням, навіть є конкурси на виживання, тому дуже важливо, щоб дитина мала задовільний фізичний стан та допуск від сімейного лікаря. Також важливо нашим таборовим медикам знати такі речі, як схильність до алергії на різні чинники, оскільки це дика природа.
Складність роботи та черпання енергії
Організація такого масштабу потребує багато сил та енергії, де черпаєте їх для праці та натхнення?
Власне табір і дає таку енергію, якої вистачає на весь рік. Коли бачиш дитину з погаслим поглядом під час заїзду, і її очі під кінець зміни, які вже жевріють вогником запалу, розумієш, що ти на правильному шляху. Це мотивує і запалює. Щоденне спілкування, нові друзі, спільна молитва – речі, які творять дива. Це все заряджає на весь наступний рік.
Який приблизно розпорядок дня у таборі на щодень?
Зазвичай все, як і в будь-якому таборі: гігієна, сніданок, обід, вечеря. Але кожен день має свою тему, тому відповідно до неї, є свої завдання. Обов’язково спільна молитва, хвилина мовчання, якийсь невеликий навчальний компонент, спілкування з психологом, індивідуальні завдання для роздумів. Друга половина дня – це ігри, розваги, спілкування, пошук своїх вподобань. Все продумано таким чином, щоб учасники намистинка за намистинкою, кожен день нанизували на свою вервичку у пошуку себе і починали реалізувати чи віднаходити свій потенціал.
Що у вашій праці в “Скелі” є найважчим?
Найважчим є достукатись до людей, що праця з дітьми є важливою. Донести до людей, що наші проблеми з’явились ще давно, починаючи із занепаду вивчення історії та культури, що перемога нівелюється, коли ми усвідомимо свою байдужість до таких речей як благодійність, допомога, віра. Важко бачити байдужість і продовжувати працювати попри це. Важко спілкуватися з дітьми, які втратили когось з батьків. Але все одно завжди приходить усвідомлення, що цю ношу треба нести. І з Божою допомогою сили знаходяться.
Чи були моменти, коли у вас виникало бажання припинити займатися цією справою?
Ні, таких моментів не виникало, навпаки, виклики, які постають перед нашою командою, тільки спонукають взяти волю в кулак і продовжувати йти далі.
Що запам’яталось найбільше в “Скелі”?
В перший рік існування табору за два тижні до початку зміни в нас практично не було нічого: від найнеобхідніших наметів до організації харчування. В один момент стало навіть страшно за долю ідеї. Але якось протягом наступного тижня все вирішилось і навіть більше, ніж ми очікували. Навіть намети, які вже шукали, в кого б позичити, один із доброчинців закупив нові та якісні. Тож для себе зробив висновок: якщо Бог бачить твою настирливість в досягненні мети, він допоможе розв’язати всі проблеми та дасть навіть більше, ніж очікувалось.
Якщо одним словом, то “Скеля” – це…
Згуртованість. Згуртованість навколо Бога. Оскільки я православний священник, я виріс в сім’ї священника, я бачив неодноразово Божу присутність, тому твердо переконаний, що, згуртувавшись навколо Бога, маючи Христову любов до ближнього, ми зможемо не тільки перемогти ворога, а й в короткі терміни відновити Україну. І чим довше ми уникатимемо такої згуртованості, тим довшим буде наш шлях до успішності та державності як такої.
Якщо можна, поділіться планами на майбутнє
«Хочеш розсмішити Бога – розкажи йому про свої плани», – каже народна мудрість. Проте, звичайно, плануємо якісь речі. В сучасних реаліях стараємось робити короткострокові плани. Хотілось би мати постійне місце дислокації, маємо на меті проводити кілька змін. Як капелан часто буваю на лінії фронту чи спілкуюсь з військовими, тому стараюсь тримати руку на пульсі потреб захисників, щоб потім проаналізувати та від організації «Скеля» зробити максимально можливу і корисну допомогу.
Звідки пішла назва і чому саме така – “Скеля”?
Коли виникла потреба у назві й почали підбирати варіанти, то серед, мабуть, 20 варіантів «Скеля» була не в лідерах. Проте через кілька днів під час обговорення повернулись до “Скелі” як чогось символічно-фундаментального. До того ж ще й гасло одразу пригадалось. Тому зараз всі так звикли до назви «Скеля» і зріднились з нею, що вся команда навіть не уявляє іншої.
Джерела:
Власне інтерв’ю