Вже три місяці на Прикарпатті функціонує СпівДія.Одяг. Саме ця одна із ключових волонтерських ініціатив Івано-Франківська допомагає переселенцям отримати безкоштовно одяг. Протягом цього часу понад 5 тисяч осіб на території Івано-Франківщини отримали цю допомогу, пише ifrankivchanyn.com.
Розташований магазин на вул. Бельведерській, 21 – саме сюди варто завітати переселенцям, які хочуть отримати допомогу щодо одягу, пише «Курс».
Ірина Ротар, яка є координаторкою франківської ініціативи СвіДія.Одяг каже: одяг треба сортувати так, щоб відвідувачі бачили відразу, де який розмір. Магазин, до слова, працює з 10 год ранку до 17 дня. Опісля волонтери сортують одяг, що залишився, і додають до нього новий, що тільки сюди прибув. Непридатні до використання речі, тобто пошкоджені, відставляють убік – на вторсировину. Допомагають зокрема і самі внутрішньо переміщені особи.
СпівДія.Одяг – магазин у Франківську
Тут для всякого виду одягу – своя зона. Є навіть одяг для найменших діток, а також зони для примірок. Одяг тут, звичайно, можна вибрати безкоштовно. До магазину також приносять одяг і самі франківці, зокрема, якщо хтось із членів їхньої родини нові речі чомусь носити не хотів. Причому дуже тішаться, що всі, кому цей одяг потрібний, можуть спокійно його поміряти, а не порпатися у купах речей.
Окремі відвідувачі приходять сюди кожного дня, адже така шопінг-терапія відволікає їх від війни. До прикладу, Тетяна з Краматорська зізнається, що після того, як й її місті обстріляли вокзал, їй навіть жити не хотілося, не могла знайти себе у Франківську після побаченого. А у цьому магазині отримала роботу і спілкування з людьми стало для неї ліками.
Її землячка, яка прийшла і собі та своїй сім’ї взяти одяг, багато набирати не хоче, адже сподівається скоро повернутися додому. Все ж найбільше людей завжди у дитячому відділі. Тут і бабуся з дідусем вибирають одяг для немовляти і згадують, як вдалося вирватися з окупації. Їхній внук народився вже у Франківську.
Одна із мешканок цього міста, яка вже на пенсії, зізнається: пропрацювала тридцять років бухгалтером, а саме сортування одягу приносить їй спокій.
Загалом тут часто можна почути від відвідувачів життєві історії та рецепти. За цей час вони встигають і картку на вісім речей отримати і одяг потрібний вибрати. Опісля забирають його, показавши паспорт і продиктувавши номер телефону. До слова, одному переселенцю видають по одній сезонній куртці на сезон. А мами для своїх діток можуть отримати ще й канцтовари. Якщо ж ви хочете заздалегідь глянути, що є в наявності в магазині, заходите на сторінку ініціативи в Інстаграмі. Також у цьому магазині можна отримати і книжечки на умовах буккросингу.
Волонтери, до слова, паралельно працюють як у магазині, так і на складі. При цьому відправляють посилки тим переселенцям, які з певних причин не можуть приїхати у магазин. Також їм передають і предмети побутової хімії та продукти поштою.
Допомога з-за кордону
Натомість до франківського хабу надсилають допомогу з-за кордону також благодійники, окрім того, що свої речі приносять місцеві мешканці. Зараз більшість волонтерів у хабі з Донеччини, Луганщини, Херсона, Харкова, Ізюма. Все ж потрібні нові волонтери, адже роботи з сортуванням одягу доволі багато. Кожного місяця, до речі, тут обслуговують близько двох тисяч людей. В дефіциті, до слова, чоловічі футболки і шорти, а також білизна і рушники.
Українська та російська мови
Волонтери між собою спілкуються українською і російською, а з відвідувачами – державною. Хлопець-волонтер каже: часто люди, якщо чують, що говориш російською, кажуть, що «то сєпари!». Та й місті, додає волонтерка, гостро реагують на спілкування на російській.
Волонтерка Іра вважає, що не так у мові тут справа, як у тому, що до тих, хто приїхав на Прикарпаття зі сходу, ставляться не дуже добре. Проте вона зізнається, що їй особисто траплялися тут на шляху переважно «золоті люди». Загалом волонтери у цьому магазині вже встигли здружитися і вважають себе однією сім’єю і вирішують проблеми разом. Коли їхня колега Анна проводжала чоловіка в армію, допомагали усі, чим могли на спорядження. Вона каже: звикає більше розмовляти українською мовою.
Допомога повертається добром
А от пані Марія, яка спілкується російською пригадує, як допомагала наших військовим на Харківщині, коли область разом з її Ізюмом у 2014 включили в зону АТО. Вона, тоді завідувачка дитсадка, не могла спокійно дивитися на юних бійців ЗСУ, які тоді були одягнені не відповідно до сезону, і вирішила збирати їм допомогу, а також організувала обіди та ліки.
Вона пригадує, які тоді на Сході були важкі бої з російським окупантом. Жінка відвідувала тоді маму на Луганщині і добре пам’ятає, коли у спеку наші захисники приходили просити води. У жінки при цих спогадах аж сльози на очі навертаються. Дали воїнам води, допомогли речі попрати, зорганізували літній душ – навіть борщ зварили. З того часу дім матері Анни став прихистком для українських військових. Особливо під час проливних дощів. Коли один із воїнів телефонував матері на Західну Україну, вона не могла повірити, що її син нагодований домашньою їжею, живий і здоровий. Тоді жінка плакала разом із мамою того воїна телефоном, коли почула, що вона буде за свою землячку-українку зі Сходу все життя молитися за допомогу та прихисток її дитини. Тепер сама Анна, мешканка Харківщини, опинилася на Франківщині, звідки родом воїн і його мати.
Жінка зізнається: тепер знає, чого вартий був той борщ, зварений 2014 року для наших військових, коли ним нагодували її і її сім’ю після важкої дороги. При цьому Анна пригадує: вона з дітьми та внучкою проривалися з-під Ізюма і їм дивом вдалося вибратися цілими з-під обстрілів. Жінка вся тремтить, коли це розповідає, але бере себе в руки і повертається до роботи. Обідня перерва закінчилася і сюди знову за допомогою приходять нові відвідувачі, які змушені були стати внутрішньо переміщеними особами.
