29 Березня 2024

Враження внутрішньо переміщених осіб від Прикарпаття

Related

Як вибрати зимове взуття для дівчинки у Франківську: головні моменти

Дитяча ніжка росте настільки швидко, що подекуди за сезон...

Талановиті сучасні письменники Івано-Франківщини

Сучасна українська література наповнена талановитими письменниками, які у своїх...

Особливості та різновиди металорізального інструменту

Інструмент для обробки металу – це поширені конструкції, призначені...

Якими є кращі ігрові автомати Pin Up Casino?

Сучасні гравці є надзвичайно вимогливими. Це можна пояснити постійно...

Безпека та комфорт: Ключова роль шиномонтажу

Шиномонтаж – це не просто процедура заміни шин, це...

Share

Чимало людей покинули свої домівки та переїхали на Прикарпаття.

Сьогодні доля складається у кожного по-різному. Хтось втрачає дім над головою, хтось знаходить новий прихисток, хтось втрачає сенс життя, а хтось розуміє, що в нього розпочинається життя з нової сторінки власної книжки. Далі на ifrankivchanyn.

Багато людей, насправді, любить Прикарпаття. Тут завжди хороші та привітні люди, чудові краєвиди, свіже повітря та комфортні умови для проживання.

«Я відчуваю тут відносну безпеку»

Світлана Нестерук приїхала в Івано-Франківськ з міста Броварів, Київської області. Привіз її та дітей сюди чоловік, який сам повернувся в рідне місто, щоб обороняти його. Світлана розповіла, що в Івано-Франківську вже не вперше.

« В Івано-Франківську не вперше,бо тут мешкають мої свекри. Місто вражає своєю архітектурою. Цікаво блукати центральними вуличками та розглядати все навколо. Багато церков, сувенірних магазинів і різноманітних кафе. Відрізняється манера мовлення: місцеві говорять швидко, а слова вимовляються з іншими наголосами та протяжною інтонацією.»

Напевне, кожний, хто зміг врятувати себе та дітей від жахливих рук орків і наказів головного терориста у світі,  відчули полегшення. Такими відчуттями ділиться й Світлана:

« Я відчуваю тут відносну безпеку. Тішить вдале, в даній ситуації, географічне розташування міста: далеко від столиці, близько до кордону з ЄС»

Жінка запевняє також, що франківці – чудові люди та завжди допомагають внутрішньо переміщеним особам. Проте вони не розуміють всього жаху.

«Хороші люди, як і всюди в Україні. Співчувають переселенцям, дуже багато допомагають. Молодці! Хоча вони ще не розуміють до кінця, насправді, наскільки жахливо та страшно там, де відбуваються бойові дії. Дай Бог, щоб сюди не дійшло!»

Для Світлани в Івано-Франківську вдалося легко познайомитися з іншими. Спілкування та підтримка сьогодні стоїть на першому місці на Західній Україні, оскільки тил повинен працювати на відмінно. Тому для того, щоб так і було всім нам потрібно розмовляти один з одним, знайомитися, допомагати, підтримувати, єднатися.

« Я познайомилася з чудовими дівчатами з Всеукраїнського проєкту «СпівДія заради дітей». Вони організовують заняття, ігри, майстер-класи для дітей. Проходить це все в дружній, патріотичній формі».

Також Світлана Нестерук додала, що історія цього знайомства дуже цікава, адже вперше зустрілися в укритті Медичного університету, куди жінка спустилася під час повітряної тривоги.

« Там ми звернули увагу на жвавих студенток, які обговорювали серйозні й актуальні теми війни, історії України та інші. Через декілька днів я відвела дітей на акторську майстерність і там були ті самі студентки. Ми впізнали одне одного. Розговорилися, познайомилися.  Виявляється, що  вони теж запам’ятали нас як: «прикольну сімейку з укриття: маму з трьома дітками».

Світлані подобається компактність Івано-Франківська. Вона вважає, що тут все «під рукою», особливо, якщо жити в центрі міста. Також їй подобаються гарні сквери, фонтан, озеро та велосипедні доріжки навколо нього. Не сподобалася Світлані тільки мала кількість дитячих майданчиків.

«Нас зустріли дуже тепло, гостинно»

Лариса Марченко прибула в Івано-Франківськ з міста Охтирка, Сумської області.  Найбільшим здивуванням для неї було те,  що вона не бачила дітей ніде, а тільки людей похилого віку.

« Через декілька днів почали появлятися діти за рахунок переселенців».

Проте жінка запевнила, що їх тут зустріли тепло та гостинно, вказали всі адреси, де можна отримати допомогу.

«Всі приймали участь у пошуку житла. У пункті допомоги переселенцями ми отримали візочок для маленької дитини. Дуже вдячні всім, хто допомагав нам».

Враження від міста у Лариси хороші, проте вона здивована, що в Івано-Франківську така велика кількість багатоповерхівок і мало приватних будинків.

«Можливо, ми поселилися в новому мікрорайоні. Але з верхнього поверху місто наче на долоні. У радіусі кілометра всі комунікації. Єдине,що засмучує тут – відсутність дитячих майданчиків. З дитиною в дворі не пограєш. Також дивує відсутність сміттєвих бачків, але на вулицях дуже чисто».

«Не можу повірити, що все йде по колу»

Надія Неровня була Надією з Горлівки до 2014 року, до 2022 лютого була Надією з Ірпеня. Сьогодні вона Надія з Івано-Франківська. «Рускій мір» змусив переїжджати дівчину все дальше і дальше від нього.

« У мене хлопець з Івано-Франківська. Ми познайомилися ще в 2016 році, і десь в 2017 я вперше приїхала у Франківськ. Їздили кожні 3-4 місяці, на свята: Новий рік, Великдень…Тобто я тут років вже 4 буваю тут стабільно, на вихідних, раз у декілька місяців приїжджала. Тобто я це місто бачу не вперше, скажімо так».

Надії подобається це місто. Вперше вона потрапила сюди у 2017 році, її здивувало озеро, його об’єм, дизайн. Йдучи вулицею Мазепи, дівчина була приємно вражена від будинків.

«Вони мені  так сподобалися, що я просила сфотографувати мене біля звичайних будинків, де живуть люди. Я таких не бачила. Сама я з Горлівки, Донецької області. У нас інфраструктура, споруди, будівлі дуже відрізняються від тих, які є тут. Це просто небо та земля».

Також Надії подобається підхід до транспорту, а саме оплату за нього.

Друзів знайшла швидко, оскільки в її хлопця велика компанія. Вона дуже швидко та органічно влилася. І спокійно вже називає цих людей своїми друзями.

Івано-Франківськ для Надії вже нове середовище, адже ще при корона вірусі місяць жила тут.

«Я не їхала в невідомість 24 лютого. До 2014 року я жила в Горлівці, а потім в Ірпені. Якщо чесно, мені дуже хочеться додому. Ірпінь – це мій дім, бо перший дім Горлівка, у мене його забрали. Вже стільки років пройшло я вже не відчуваю якоїсь любові, болю за містом. Квартира там залишилася, неушкоджена. Навіть нерозграбована, але мене туди не тягне. А ось Ірпінь – це свіжа рана. Я ще досі не можу звикнути, що в мене у всіх документах стосовно переселення, колись було місто Горлівка, а тепер Ірпінь. Мені щеміло, чесно. Це важко прийняти, не можу повірити, що все йде по колу. Питання про дім болюче. Я прожила в Ірпені два роки, але саме два роки тому я мала змогу відчути, що це мій дім. І тепер знову… і тепер знову…»

Також Надія поділилася світлинами свого дому в Ірпені до та після вторгнення росії на територію України.

Ми щиро віримо, що після нашої перемоги кожен зможе повернутися туди, де спокійно може сказати: «Це мій дім! Мирний і спокійний!»

У своє місце щасливих людей. Незважаючи на те, як добре буває на Прикарпатті, всі хочуть бути дома. Можливо, хтось знайде для себе тут новий дім, який принесе набагато більше щастя, ніж було в минулому житті.

.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.