Прикарпаття має багато славних імен. Багато хто пам’ятає і часто згадує Степана Бандеру, Ірму Вітовську чи навіть Андрія Мацевка. Та є митці, які мають значні світові здобутки, прославили Україну на весь світ, є нашими краянами, а ми про них нічого не знаємо. Серед незаслужено забутих є Мирослав Іванович Антонович — видатний співак, диригент та музикознавець, пише сайт ifrankivchanyn.com.
Любов до музики
Народився митець у місті Долина буремної весни 1917 року у простій селянській сім’ї. Був наймолодшим серед п’ятьох дітей батька. Початкову освіту здобув у рідному місті, далі була польська гімназія та Львівська академічна гімназія. Тут у хлопця побачили музикальні здібності, тому запропонували юнаку продовжити навчання саме за музичним фахом. Так Мирослав потрапив на навчання до Вищого музичного інституту імені Миколи Лисенка. У закладі молодий Антонович вивчав музикознавство та здобув освіту за класом вокалу, фортепіано та музикознавства.
Хлопець мав чудовий талант до музики та разом з юнацьким запалом ще під час навчання не тільки співав у хорах “Студіо” та Львівський Боян”, а й був керівником хору Малої духовної семінарії. Після навчання виступав у оперному театрі та програмах Львівського радіо. Серед його партій є такі як Ріґолетто з однойменної опери Дж. Верді, Себастіано Е. д’Альбера “Долина”, та партія Малатеста з опери Г. Доніцетті “Дон Паскуале”.
Війна, еміграція, опера, Утрехт
Під час війни змушений був емігрувати до Австрії, де продовжив навчання у Віденській музичній академії. Паралельно співав у Віденській опері. Після завершення бойових дій змушений протягом двох років перебувати у таборі для переміщених осіб. Але й тут не покидає музику, створює хор з українських емігрантів.
З 1948 року переїжджає до Нідерландів, де знову продовжує навчання в Утрехтській музичній академії на музикознавчому факультеті. Після її завершення у 1951 році починає викладацьку діяльність у цій же академії. І в цьому ж році захищає докторську дисертацію на тему “Франко-фламандська композиторська школа XIV-XVI століть”. Молодий музикознавець настільки загорівся ентузіазмом до музики, що в цьому ж році засновує чоловічий Візантійський хор, яким керував протягом 40 років. Як регент підбирав репертуар для хору, який складався також з української церковної музики. Попри те, що хор складався з виключно голландців, всі учасники були в українському строї та співали українські твори. Разом з хором гастролює цілим світом.
Паралельно з викладанням в академії міста Утрехт та керівництвом уже популярного хору продовжує удосконалюватись, тому поглиблює свої знання в Гарвардському університеті. В Гарварді його дуже цікавить середньовічна та ренесансна музика.
Працюючи у Відні, паралельно є викладачем та професором Українського католицького університету в Римі.
Разом з навчанням, викладанням та керуванням хору пробує писати власні музичні твори. Серед багатьох композицій виділяється твір під назвою “Пролог”. Це вокально-симфонічна композиція до тексту поеми “Мойсей” Івана Франка. Також успіх мала його хорова композиція “Живи, Україно!” на слова Олександра Олеся. Пробував сам писати вірші.
В останні роки життя створив мішаний хор імені Миколи Лисенка у місті Нівеґейн. З гастролями хору побував в Україні.
Друкована спадщина
Попри насичений графік з викладання та керування хором, Мирослав Іванович знаходив час на дослідження та написання власних монографій. Його дуже приваблювала середньовічна музика, партесне багатоголосся та сакральна монодія. Тому протягом життя написав та видав десятки ґрунтовних досліджень у цій царині. Зокрема слід відзначити його працю “Поліфонічна музика в українських церквах козацької доби”, яка залишається чи не єдиною про цю пору української музики.
Незважаючи на те, що практично все життя був в еміграції, залишався вірним сином своєї Батьківщини та великим патріотом. У листопаді 2006 року видатний хормейстер відійшов у вічність.
Визнання здобутків
За значні внески та популяризацію української хорової музики 29 листопада 1997 року Мирослава Антоновича було вшановано званням “Заслужений діяч мистецтв України”. У 2001 році його було відзначено орденом “За заслуги” як диригента та керівника Утрехтського візантійського хору. У 2022 році Долинська міська рада впровадила “Орден ім. Мирослава Антоновича”, яким нагороджують за заслуги перед українською нацією та Долинською міською громадою.