29 Листопада 2022

Традиції Франківщини, які збереглись до наших днів

Related

 Відомі художники Прикарпаття

Щоб розуміти мистецтво, не обов'язково знатись на його напрямках...

Хто такі відьми. Чаклунки Прикарпаття

Відьма - часто вживане слово в нашому побуті. Його...

Як зігрітись, коли у Франківську немає світла

В силу останніх подій, напевно, багато хто згадав про...

Відомі люди Франківщини

Україна славиться відомими діячами літератури, культури, мистецтва. Вихідці з...

Актори Івано-Франківського драмтеатру, які здобули успіх

Драматургія в Івано-Франківську набирає обертів, афіша з виставами кожного...

Share

Гуцульщина – це край, повний сотнями традицій та обрядів. Саме тут зароджувалися перші українські традиції, яких люди дотримуються ще до сьогодні. Варто лиш зануритися в атмосферу кожної з них і ми ніби повертаємось в минуле, де все тільки починалось. Тож які традиції були поширені в цій місцевості і які з них збереглись до наших днів, розкажемо у цій статті на ifrankivchanyn.com.

Давня традиція краю

У гуцулів був звичай виходити на полонини. Робили вони це переважно наприкінці весни, коли кожен з селян віддавав свою худобу на випас. Можна було поспостерігати за видовищем як уся громада села проводила свою худобу і пастухів. Такий вихід завжди супроводжувався звуками трембіт і інколи ця хода могла тривати до кількох днів. Можна подумати, що це простий вихід селян з худобою, який можна побачити ще в деяких селах і сьогодні, тому нічого незвичного в цьому немає. Проте, тоді все було набагато відповідальніше : перед таким виходом біля церкви оголошували про початок випасу, самі господарі готуватися до нього декілька днів. Вранці перед виходом господар молився за свою худобу, питався її чи все в неї добре. За худобою господарі добре доглядали, годували її, навіть освячували для того, щоб отримати хороший прибуток за неї. Лише після усіх цих процедур худоба доєднувалась до полонинського походу. На полонинах були облаштовані хутори для пастухів і окремі місця для тварин. Навіть процес перебування вже на полонинах пастухів з худобою має свої звичаї, яких люди дотримуються і до сьогодні : у селі Микуличин, що на Яремчанщині люди досі святкують вихід на полонини.

Весілля

Весілля на Гуцульщині славиться своєю колоритністю і безліччю цікавих традицій. Весілля там зазвичай починалося у суботу і тривало 2 доби, але вся підготовка починалась, звісно ж, набагато швидше. В четвер одружена жінка ( це обов’язково) плете вінок для молодої з різних квітів і трав. Цей вінок вважається як побажанням долі для молодих, тому повинен був бути якнайдовшим та яскравим. Один з головних атрибутів гуцульського весілля було древко, по яке дружби молодого ходили саме у п’ятницю і пізніше прикрашали стрічками. В суботу, як тільки півні проспівали пісень, молоду починали готувати до весілля – вмивали, зачісували, вдягали. Особливої атмосфери до цих зборів додавали співи обрядових пісень. 

Такі традиції як приїзд нареченого по молоду, її викуп, просіння благословення і прощення у батьків поширені ще й до сьогодні. 

Лише цікавою особливістю, яка була лише на Гуцульщині, це виїзд наречених до церкви на конях. Більше такого ніде не було.

Різдво

Народження Христа – це найславетніше свято на Гуцульщині. Що дуже цікаво і важливо, що практично усі традиції, які були важливі ще понад століття тому, важливі і зараз. Все починалось з 6 січня, зі Святої вечері, господиня дому готувала 12 пісних страв протягом дня. На столі, крім страв, мало стояти сіно, накрите обрусом (скатертиною), на кожному кінці столу мали стояти зубці часнику, які захищали б від злих сил. Перед вечерею сім’я мала обов’язково помолитися, запросити на вечерю усіх душ і просити благословення усієї сім’ї, яке мав проголошувати лише господар дому. Лише після цього всього усі могли приступати до вечері.

Цікавою традицією було також колядування. Дуже приємно, що цієї традиції люди дотримуються і тепер кожного року. Тоді дівчат, які ходили колядувати у вишиванках називали “королицями”, а хлопців – “луговиками”.

Великдень 

Одним з найшанованіших свят того часу  був Великдень. 

Як і зараз, тоді гуцули готувались до Великодня дуже ретельно. Строгий піст, який тривав 40 днів був основною складовою. Люди відвідували богослужіння Великого посту, ходили на хресні дороги. Тиждень перед Великоднем усі святкували Вербну неділю, називали вербні гілки “б’єчками”. Коли приходили додому з церкви, то цими “б’єчками” легко били кожного з своїх членів родини і говорити : “ не я б’ю, б’єчка б’є – від нині за тиждень Великдень!”.

Головним атрибутом свята була і залишається писанка, яку люди власноруч розмальовували. Писанку вважали символом безсмертя, радості та добра.

Крім писанок, гуцули готували інші страви , які ставили у кошик і в неділю зранку йшли посвячувати до церкви. Лише після служби Божої вся родина збиралась за столом і частувала посвячені страви ( писанки, м’ясо, масло, хрін, паску).

Дуже приємно усвідомлювати, що ті традиції, які започаткували наші предки, є актуальними і по сьогоднішній день. Важливо лише про них не забувати і передавати з покоління в покоління, щоб берегти таку цінну культуру та її традиції.

.,.,.,.