Бути лікарем — важко і відповідально. Стати нейрохірургом — на порядок важче і відповідальніше. Бути лікарем і водночас педагогом, передаючи свої знання та навички, — справа, яку неможливо виміряти за рівнем складності. Але іноді народжуються фахівці, які можуть поєднати ці дві якості: бути лікарем-нейрохірургом та педагогом і керівником, пише сайт ifrankivchanyn.com. Дуже відрадно, що на Івано-Франківщині працюють саме такі спеціалісти.
Медицина на все життя
Мову поведемо про талановитого фахівця в галузі нейрохірургії, мудрого та професійного педагога і викладача, науковця, доктора медичних наук, професора Олександра Івановича Потапова. Народився майбутній нейрохірург в селі Ярки Воронезької області, що в Росії в далекому 1936 році. Змалку проявляв цікавість до медицини, цікавився народними методами лікування. Тому й не дивно, що після здобуття середньої освіти, вирішив освоювати професію за своїм уподобанням — подався в медицину і вступив до Воронезького медичного інституту.
Під час навчання у виші твердо вирішив пов’язати свою долю з медициною. Тому, після успішного завершення інституту, починає працювати лікарем у своїй рідній на той час Воронезькій області. В ході професійної діяльності зрозумів, що найбільше цікавить галузь, яка на той час в СРСР тільки починає розвиватись. Допитливий і готовий до радикальних змін молодий лікар поринає в дослідження цієї галузі медицини. Читає всю літературу, пов’язану з цим питанням, цікавиться здобутками закордонних фахівців цієї сфери, хоча в той час такі зацікавленості могли вилізти боком. Але запального юнака це не лякає. Починає писати свої напрацювання з нейрохірургії.
Примхи долі
Такий порив молодого нейрохірурга до цієї теми був помічений, тому його переводять до далекого за відстанню від рідних країв міста Івано-Франківська. Так Олександр Іванович Потапов пов’язав на все життя свою долю з нашим містом. З 1971 року нейрохірург розпочав свою педагогічно-наукову діяльність в Івано-Франківському національному медичному університеті на кафедрі неврології. Спочатку в ролі асистента, та вже через 3 роки, завдяки своїй наполегливості та цілій низці напрацювань, Потапов Олександр отримує звання доцента і стає вже повноцінним викладачем-професором університету. Одразу в 1974 році Олександр Іванович стає очільником курсу нейрохірургії на кафедрі нервових хвороб. Окрилений успіхами та високою довірою амбітний нейрохірург зі ще більшим ентузіазмом починає працювати, здобуваючи авторитет серед колег та повагу і вдячність від учнів.
Визнання, яке вимагає відповідальності
У 1990 році Потапов Олександр Іванович захистив докторську дисертацію та отримав заслужене вчене звання професора нейрохірургії. Одночасно з отриманням звання вже доктор медичних наук Потапов стає завідувачем кафедри нейрохірургії. На посаді керівника працював до 2012 року. За весь цей час зумів передати знання не одному поколінню студентів івано-франківського медичного університету. За словами колег, був щирим і уважним до всіх, хто звертався по допомогу, консультацію чи просто дружню пораду. Керівником кафедри пробув майже 40 років. Але, навіть вже маючи поважний вік, професор-нейрохірург продовжував працювати викладачем в рідному виші.
За час багатолітнього викладання та дослідження сфери нейрохірургії професор Олександр Іванович Потапов провів низку наукових досліджень, які вилились у наукові праці: “Клініка та лікування черепно-мозкової травми, зокрема у хворих на цукровий діабет, осіб літнього віку” та “Переваги малоінвазивних втручань”. Ці наукові дослідження були високо оцінені фахівцями галузі.
На жаль, на 88 році життя доктор медичних наук, професор Потапов Олександр відійшов у вічність, до кінця виконавши присягу Гіппократа. Всі, хто знав цього лікаря і педагога, кажуть, що був чуйним до хворих, цінував дружбу, вирізнявся чудовими організаторськими здібностями та активною громадянською позицією. Для своїх студентів був прикладом для наслідування у своєму професіоналізмі та відповідальності перед високим званням лікаря.