Селище Печеніжин має дуже довгу історію, адже перші згадки про нього датуються ще 15 століттям. На його території часто знаходили речі такого періоду як неоліт та бронзова доба, тому люди жили тут не одне століття, ще задовго до того, як селище отримало назву. Приблизно, в 1700 році народився тут той, якого пізніше назвуть “найвідомішим з опришків”. Далі на ifrankivchanyn.
Сім’я та дитинство
Василь Довбуш – був звичайним бідняком. Він із сім’єю відносився до так званих “комірників” – найбіднішої верстви населення. Людей, які навіть не мали власного житла і жили в орендованій “коморці”. Сім’я Довбушів мала декілька овець, з цього і виживали. Пасли їх на полонині, і Василь Довбуш теж неодноразово працював пастухом не тільки для своїх, але й для великої отари овець за відповідну плату.
Довго науковці не могли визначити, коли саме народився Олекса, але остаточним роком народження відзначають 1700.
Безперечно, дитинство хлопчика було бідним. Він змушений був рано почати працювати, щоб хоч якось допомогти сім’ї. Мав Олекса і брата Івана.
Не пройшло дитинство Олекси Довбуша і без хвороб. Колись мав німоту. Тоді його вилікував один із мольфарів.
Молодий хлопець ріс сильним і мужнім. Він на собі відчув важке селянське життя та важку долю і знав, як не хоче, щоб жили його діти. Він змушений був постійно виживати, щоб жити. Напевне це і підштовхнуло його потім вступити до опришківського руху.
Опришівці
Опришківський рух зародився задовго до того, як Олекса захотів бути одним із “чорних хлопців”. Хоча, багато людей пов’язують розквіт повстань саме з його ім’ям.
Олекса Довбуш знав про опришків не зі слів, а бачив їх декілька разів сам. Він часто пас вівці на полонинах і там зупинялися молоді та відважні хлопці, які не хотіли миритися з установами та законами тодішніх часів. Бачивши як живуть селяни, Довбуш теж вирішив вступити в загін та почати боротьбу проти шляхти.
Він відзначився надзвичайною сміливістю, лідерськими якостями, мужністю та стратегічним мисленням. З просто селянина він став центром, навколо якого почали згуртовуватися опришки.
З самого початку Олекса робив все разом з братом Іваном, але через приблизно рік вони дуже сильно посварилися. Настільки сильно, що навіть побилися. Іван поранив Олексі ногу. Через їхню сутичку навіть загинув один з опришків. На цьому брати розійшлися.
Олекса Довбуш керував загонами опришівців, про нього почали дізнаватися в різних краях та навіть шукали прихистку. Його діяльність розширилася спочатку на Печеніжинський ключ, а потім і Яблунське староство. Після сварки з братом, загін Олекси боровся на території Галицької землі, братів – на Болехівщині та інших регіонах.
Довбуш із загонами опришків розгорнув свою діяльність на Коломийського повіту. Там вони розпочали боротьбу проти шляхти. Почалися масові набіги. Пізніше, під утиском шляхтичів, вони змушені були відступити у Верховину, але діяльність не припиняли.
Здійснював набіги в Солотвині та Надвірні та навіть захоплював Богородчанську фортецю. Довбуша поважали і боялися, але також в нього було багато ворогів та заздрісників.
Загинув Олекса Довбуш дуже трагічно – від рук зрадника, який співпрацював з шляхтичами.
Пам’ять та згадки
Олекса Довбуш назавжди зайняв місце в українському фольклорі. Згадується він і в польській, угорській та молдавській історії. Він став відомою історичною повістю не тільки на території Прикарпаття, але й за його межами.
Про Довбуша зняли декілька художніх фільмів та відкрили музей. Його ім’я назвали декілька вулиці на території сучасної Галичини. Також, скелі та камінь, де зупинявся Довбуш, були названі на його честь.
