Ірина Вільде – українська письменниця, яка писала в жанрі неоромантизму та символізму. На той час це були популярні літературні тенденції, за якими слідувало багато письменників. Вільде також була знайома із європейськими особливостями літератури. Письменниця любила вдаватися до “новелістичності” у творах. Це коли його окремі частини схожі на повноцінні новели й не мають композиційної цілісності, пише ifrankivchanyn.com.
Зародження творчості
Справжнє ім’я Ірини Вільде – Дарина Макогон. Вона народилася у 1907 році, в Чернівцях. ЇЇ батько був письменником, працював вчителем. Мабуть, саме від нього дівчина й перейнялася “духом творчості” та пізніше сама почала творити.
Навчалася рік у гімназії міста Чернівці. У 1923 разом із родиною переїхала до Станіславова (зараз – Івано-Франківськ). Там її батько продовжив працювати вчителем.
У Станіславові сім’я жила на вулиці Потічній, яка знаходиться недалеко від однієї із найбільших вулиць міста – Вовчинецької.Дарина ходила у місцеву гімназію. Дружила із Дарією Цвєк, яка була не менш відомою франківкою, та Мариною Крих.
Саме в цей період і почала зароджуватися її літературна творчість. За різними даними, першим оповіданням стала “Марічка”, яка була опублікована в одному із тодішніх журналів. Згідно з іншими дослідженнями, першим оповіданням була “Повість днів”.
У 1928 році Дарина вступила до університету у Львові. Там вона познайомилася з Євгеном Полотнюком, за якого пізніше вийшла заміж. Після двох років навчання її не допустили до сесії через політичні процеси в країні й Макогон змушена була покинути університет. Вона повернулася до Станіславова де почала працювати вчителькою.
Література та журналістика
У 1932 році Дарина Макогон переїхала до Коломиї. Там розпочалася її кар’єра як редакторки та журналістки. Також, почало збільшуватися літературна творчість. Видавалися художні твори, повісті. Зокрема, “Метелики на шпильках” були вперше надруковані під псевдонімом “Ірина Вільде”. Часто її матеріали з’являлися на сторінках газети “Діло” та “Новий час”.
Коли розпочалася війна, письменниця переїхала в село Микуличин. Після її закінчення та до 1949 року вона розвивалася як спеціальний кореспондент видання “Правда України”. Деякий час зазнавала переслідувань через теми, які порушувала у творах. У 1952 випустила збірку “Повнолітні діти”. За свій роман “Сестри Річинські” отримала Шевченківську премію.
Першу її творчість не можна назвати дуже розкутою. Вона писала стисло та коротко, не надавала великої уваги опису пейзажів. Вже пізніше, почала вкладати у твори великий спектр емоцій, розуміння психології жінки. Висвітлювала життя простого народу Галичини з усіма їхніми позитивними та негативними сторонами. Переслідувань зазнавала, зокрема, через позицію головних героїв повістей та оповідань. Вони були або великими прихильниками всього радянського, або гострими націоналістами.
Вільде не соромилася показувати буденність такою, якою вона є з додаванням власної точки зору та погляду на ситуації, які складалися. Її образи у творах були часто прямолінійними, мали одну позицію. Творчість Ірини Вільде стала значним здобутком у літературі не тільки Прикарпаття та Львівщини, але й всієї України.
