Досліджувати старовинні хати у маленьких і майже забутих селах України. Спілкуватися із жителями ріноманітних куточків держави. Порівнювати традиції побудови хат і ведення господарства. Фотографувати щирі емоції цих людей, писати їхні історії. Аби ніхто про це не забув. Це «Old khata project». Дві сестри вирішили поїхати в експедиції, щоб залишити в історії численні відомості по різноманітні українські хати і їхніх мешканців, пише ifrankivchanyn.com.
Як усе починалося
Журналістка і письменниця Світлана Ославська та фотографка і відеографка Анна Ільченко народилися у Сєвєродонецьку. Тепер одна проживає у Франківську, інша – в Києві. Проте обох завжди тягнуло до села – вивчати культуру, побут, а головне – старі хати. Любов до цього виникла, коли сестри їздили щороку до родини на Волинь.
Анна розповідає, що це в неї викликає відчуття старої домівки, якої уже, на жаль, немає. Пригадує, як ходила по горищу і розглядала якісь світлини та читала зошити в пилюці.
А ідея проєкту виникла із сторінки в Інстаграмі – там дівчата публікували світлини хат із різних куточків країни. Врешті замислилися над великим проєктом. Результатом його стане фотокнига. Світлана каже, що прагнуть зафіксувати момент, адже село невпинно вимирає. А якщо й існує – то у досить трансформованому вигляді. Наприклад, за два десятки років у Сумській області вимерло 45 сіл.
Експедиції всією країною
Дослідниці зробили понад десять експедицій Україною впродовж року. Від Полісся до Наддніпрянщини, від Донбасу до Карпат. Світлана та Анна не лише фотографують і пишуть про хати, але і багато спілкуються з мешканцями.
Кажуть, люди – різноманітні, одні майже одразу просять в гості і частують, іншим потрібне спершу спілкування. Мешканці, зазвичай старенькі люди, переповідають їм, як споруджували свою хату, де шукали матеріали і потрібні елементи та як і чим оздоблюють помешкання.
Різноманіття у всьому
Вигляд традиційних українських хат ніколи не стояв на місці – постійно добавлялися певні елементи декору, оформлення, побуту, палітри кольорів. Автори проєкту кажуть, що такі речі залежали багато в чому і від заможності, загальної економічної ситуації в державі, від духу того часу, і банально – від естетичних уподобань господарів.
Нині із розвитком технологій, будівництво помешкань швидке – все можна обшити металопластиком. А от раніше господарі будинків приділяли більше уваги роботі з матеріалами.
Анна каже, що, до прикладу, у архітектурі карпатського регіону частіше бачимо різьблені веранди – їх оздоблюють яскравими цікавинками – білками, оленями, зірками. А натомість численні будинки у Петриківці – глиняні, обставлені плиткою з ромбами.
Все різниться регіонами. Якщо неподалік села ліс – то частіше хати дерев’яні. У іншому випадку – цегла чи камінь. Як приклад, хат-мазанок побільше на Слобожанщині. А от Прикарпаття славиться дерев’яною архітектурою. Іноді, кажуть авторки, справжні палаци можна зустріти на Буковині. На західній частині країни живе багато заробітчан. Як наслідок, часто фарбують стіни у яскраві кольори, адже вважають це «європейським».
