16 Серпня 2022

“Я ще живий”: дружина азовця розповіла про пекло Маріуполя та чоловіка-захисника

Related

Встановлення газового котла у Львові: де замовити послугу за доступною вартістю?

Газовий котел вважається одним із найбільш поширеним генераторів тепла...

Стабільний Інтернет у нестабільний час

Всеукраїнський провайдер Мережа Ланет робить усе необхідне, щоб під...

ТОП 3 слотів від Ігрософт

Надзвичайна популярність ігрових автоматів Ігрософт насамперед пов'язана з величезною...

Потужна зарядна станція для військових: як франківці допомагають ЗСУ

Івано-Франківськ – тилове місто, яке допомагає нашим захисникам, які...

Книжки для дітей від сучасних франківських письменників: топ 5

Івано-Франківськ відомий своєю когортою видатних письменників, які надовго закарбували...

Share

Оксані з дітьми вдалося втекти із пекельного Маріуполя, а її чоловік і досі героїчно тримає оборону міста, розповідає ifrankivchanyn.com.

Вона та двоє її синів місяць ховалися по підвалах, аби не потрапити під швальні обстріли російських окупантів. Врешті змогли евакуюватись, зараз мешкають і Івано-Франківську, проте досі не можуть забути жаху війни, пише «Суспільне».

Дружина азовця каже: як тільки почалась повномасштабна війна, кинулись до знайомих та друзів, аби допомогли їм виїхати з міста. Та ввечері пролунав дзвінок: чоловік Оксани попередив, аби вони залишалися на місці, адже вирушати в дорогу стало небезпечно.  

Мама разом із дітьми спочатку мешкали у коридорі свого помешкання. До того часу, поки їхній багатоквартирний будинок не обстріляли касетними снарядами. Відтоді їхнім прихистком став шкільний підвал.

Боялися, що постріляють

При цьому жінка зізнається: коли «мешканці» підвалу дізналися, що її чоловік – військовий, попередили, що він там – гість не бажаний. Окрім того, умови у сховищі були нелюдські: воду пили з батареї. Коли чоловік Оксани привіз їм свіжої води та поїсти, жінці виставили ультиматум, аби більше він сюди не приходив. Боялися, що окупанти їх постріляють.

Сім’ї довелося шукати інший прихисток. Новим тимчасовим «домом» став підвал супермаркету, проте умови були ще пекельніші: у сховищі було 7°C морозу. Діти навіть не могли вийти на вулицю, адже місто по пів дня накривали ворожі обстріли.

Жінка добре пам’ятає: через кілька днів над супермаркетом пролетів російський літак, скинувши на приміщення авіабомбу. Оксана у той час була на вулиці. Вона крикнула і наказала людям бігти у підвал. Вони тільки зачинили за двері, як почули потужний вибух.

Вижили. Поки ховалися у цьому підвалі ще майже тиждень, чули, як по супермаркету нишпорили голодні російські окупанти у пошуках продуктів. Зрозуміли: залишатися там стало небезпечно, тож військовий «Азову» відвіз сім’ю у більше безпечне тоді місце – порт.

На вулицях лежали трупи

У дорозі Оксана встигла роздивитися, на що перетворили окупанти їхнє місто. Дітям наказала відвернутись – на вулицях лежали трупи. Жінка зрозуміла: треба виїжджати. При цьому усвідомлювала, що документів треба позбутися. Коли ж перетинали блокпости окупантів, казала неправду, аби росіяни не дізналися, що її чоловік служить в «Азові».

Брехали й інші, але про наших захисників. Вона досі пам’ятає слова про те, що у людей стріляли … українські воїни. Ще страшнішим, згадує жінка, було те, що люди йшли на перевірку документів… і більше не поверталися. Блокпостів на шляху було майже 30.

Зараз Оксана у безпеці, проте й надалі не знаходить спокою: її чоловік – досі у пеклі. Жінка щоразу чекає на заспокійливу звісточку: “Я ще живий».

Не менше боїться за рідного і 9-річний Климентій. Попри сум і гордість за батька, боїться, що той може не повернутися. Проте вже зараз знає: коли стане дорослий, також буде військовим.

Оксана зізнається: постійно молиться, аби її чоловік вирвався з пекла і повернувся до сім’ї. Переконана, що можновладці мають робити все можливе, аби врятувати героїчних захисників Маріуполя. Вона понад усе мріє доживати віку поряд із чоловіком, але за багато років до того ще народити малюків і просто жити. Більше їй нічого не потрібно.

.