Відьма – часто вживане слово в нашому побуті. Його можна присвоїти стренькій, яка сипле прокльонами коло Франківського під’їзду, сварливій дружині, якій все недогода та красивій дівчині, яка змушує чоловіків обертатись їй услід, пише ifrankivchanyn.com. То хто такі відьми насправді та звідки вони взялись?
Хто такі відьми
В більшості випадків, при слові “відьма” в уяві малюється стара згорблена жінка з гачкуватим носом, бродавкою, викривленим гримасою лицем, розпатланою та на мітлі. А ще цей образ, часто, супроводжує зловісний сміх. Але звідки пішло саме таке уявлення про чаклунку?
Вперше цей термін був використаний в Біблії, в історії про відьму з Аендору та царя Саула, який завітав до неї за порадою. Пізнішими є згадки в античний період про гарпій, котрі викрадали та їли малюків. Вони мали вигляд летючих істот, схожих на сов. В давньогрецькій міфології можна знайти розповіді про Цирцею та її племінницю Медею, які вміли перетворювати ненависних людей на свиней. Саме із цих джерел утворився образ, котрий вже став для відьми канонічним та використовувався у багатьох історіях.
У світі відьомство було поширеним і серед чоловіків. Принаймні, так кажуть документи. Що стосується Європи та України, то чаклунська справа приписувалась, в основному, жінкам. Відьмами були, переважно, незаміжні. Так вони старались заробити на прожиття. Ті, хто займався лікуванням травами, настоянками, мали особливу силу і таємні знання. Щодо одружених, то таких чаклунок було небагато. Вони, переважно, намагались магією втримати та залякати власного чоловіка.
Відьмацтво в Україні
Професійним святом для відьом вважається ніч на 1 травня – Брахманський Великдень. Саме в той час усі відьми злітаються на шабаш. На Прикарпатті теж вірили у відьом. Про це говорять архівні документи про суди за чаклунство ще 200 років тому.
Найбільше випадків зафіксовано у 18 столітті – 400. Великого розголосу набув суд над кількома відьмами, яких звинуватив у чаклунстві гетьман Брюховецький. Жінок було засуджено до спалення, бо вони, буцімто, винні у викидні його дружини. Однією відьмою була навіть жружина місцевого полковника.
Був ще один відомий випадок, який розслідувався десять років. В одному селі почала масово гинути худоба. Очевидці на полях та дахах будинків знаходили завитки колосків, які заговорювала місцева відьма. Жінку зловили і спалили. Згодом, цих людей знайшли і теж судили за таку незаконну розправу.
Збережені документи про ще одну історію. Чоловік подав позов на свою жінку, бо та була відьмою і підсипала йому в суп “любощі”. ЇЇ судили за спробу отруєння.
У відьомстві звинувачували онуку князя Острозького. Казали, що після її прийняття католицизму, в домі відбувались страшні речі: монахині втрачали розум коло дівчини, знаходили лапи жаб, які вона, буцім-то, комусь підшивала.
Ще одну жінку судили за причетність до вбивства дітей. Казали, що вона готувала для цього спеціальне зілля. На допиті жінка зізналась, що вчилась магії і разом з іншими відьмами літала на шабаш до Гетьманщини.
Згодом вийшов указ про те, що магія – це забобони і переслідування за чаклунство скасували.
Прикарпатські відьми
Кажуть, що на Прикарпатті відьми вміли керувати стихіями, красти молоко в жінок та корів, літати на мітлі і дружили з нечистими. Місцева відьма – красива, з довгим волоссям, але зовсім недоглянута. Так було, аби чоловіки не відвоілікали жінку від відьомських справ. Та, коли прикарпатська чаклунка летіла на шабаш, то очей від неї не можна було відвести. Горе тому, хто траплявся тоді на дорозі жінці.
Місцеві жителі вважали, що відьма могла бути вченою, або родимою. Якщо в родині народжувалось підряд сім дочок, то одна з них точно була відьмою. Тих, хто володів магією від народження могли розпізнати по маленькому відростку, що був наче продовженням хребта та по відсутності волосся на тілі. Родимі відьми були добріші і, часто, могли навіть прийти комусь на допомогу. Крім того, чаклункою могла стати та дівчина, яка народилась у проклятої жінки, або в тої, котра разом із шматком карачуна з’їла запечену на ньому вуглинку.
Вчені відьми Прикарпаття були особливо небезпечними, так як ними ставали злі, мстиві жінки. Стати відьмою можна було після певного обряду. На свято Юрія, в травні, жінка повинна була взяти в рот води із коров’ячого сліду, підійти до хреста в полі, окропити його водою, роздягатися і залізти на хрест. Після цього вона перетворювалась в чаклунку.
Працювали відьми під покровом ночі, а місцеві жителі Прикарпаття захищались від їх шкоди, малюючи хрести на стайнях. Ще одним великим шабашем була ніч на Івана Купала. Місцеві розказували, що в такі вечори молоді хлопці, часто, просились переночувати. І були то не прості юнаки, а служки відьом.
Розправи над відьмами були, справді, жорстокими. Їх ловили, підвішували та пекли до тих пір, поки жінка не зізнавалась в скоєному. Та на цьому все не закінчувалось. Після спалення відьми, переважно, довго була посуха, або лив дощ. В такому випадку обов’язково потрібно було відрубати їй голову, тоді погодні вибрики припинялись.
На Прикарпатті вірили, що відьом-чорнокнижниць можна було вбити свяченою пшеницею. Серце її пробивали кілком, а тіло обсипали маком. Лише в такому випадку відьма вночі не могла шкодити.
Містичне минуле завжди манило прикарпатців своїми таємничими історіями. Хоч скептиків і більше, вірування у відьом збереглись по сьогодні. Правду кажуть на Прикарпатті, що ти можеш не вірити у відьму, але це не означає, що вона не вірить в тебе.
