Кожне місто має свою історію: чудову, іноді дивну, трагічну чи кумедну. Наше місто Івано-Франківськ теж пройшло цікаву історію творення, мало злети та падіння, втрачало третину своїх жителів від чуми та було дорогою в Європу, пише сайт ifrankivchanyn.com. Пригадаймо ці моменти.
Стрімкий злет
Мабуть, всім жителям міста відома дата 1662 рік, оскільки саме цей рік вважається початком заснування міста тодішнього Станиславова, бо і перша письмова згадка відбулася саме в цей період, і, згідно з документами, саме цього року поселенню надано магдебурзьке право, тобто місту було дозволено торгувати та проводити ярмарки. Але поселення не виникло на голому місці. До цього моменту тут розміщувалися два села: Заболоття та Княгинин. Частину цих двох сіл у 1658 році викупив Анджей Потоцький для створення фортифікаційного укріплення. На меті було стримати набіги кримських татар на галицькі землі.
Першою зміною, яку запропонував Потоцький, було перейменування поселення, бо Заболоття асоціювалося з болотом і не дуже пасувало до нового статусу. Пропозиція була схвалена. З назвою довго не мудрували, а назвали на честь первістка Потоцького – Станислава.
Потужна фортеця
З самого початку місто задумувалося як фортеця. Тому генеральний план передбачав серйозний захист ззовні. Це спочатку були дерев’яні та муровані стіни, далі був встановлений земляний вал і насамкінець місто було оточене широким ровом. Загальна ширина укріплення становила до 30 м. Потрапити до укріпленого поселення можна було через дві брами. Всього за 5 місяців ідею було реалізовано. Місто-фортецю було побудовано у формі шестикутника, в центрі якого був сам палац Потоцьких. На кожній вершині зірки розміщувалися бастіони, з яких велося спостереження та в разі потреби виставлялися стрільці-мушкетники.
Розквіт Станиславова
Керівництво міста вже тоді доволі демократично вирішувало проблеми насущні, враховували потреби містян та їхні побажання. Ось тільки кілька прикладів:
- єврейській громаді дозволено мати свою управу, школу, лазні тощо;
- одразу із заснуванням міста було відкрито будинок для інвалідів;
- вірменська громада отримала право на будівництво свого костьолу;
- дозволено створити спілку м’ясників зі звільненням від оплати податків;
- засновано ремісничий швацький цех;
- королівським універсалом затверджено статус вірменської громади та їх правом проживання в місті;
- українській громаді теж було надано право на побудову власної церкви, школи;
- збудовано лікарню та будинок для старих.
Список можна було б продовжити.
Австрія, Перша світова та ЗУНР
Після розквіту, процвітання та більш-менш спокійного життя, на долю міста випали й важкі випробування. Після скасування кріпосного права містяни мали змогу створити поруч з польським урядом власний – “Руську раду”. Було дозволено видавати власну газету та обирати депутатів-українців до сейму, в місті з гастролями бував театр корифеїв, які ставили українські п’єси. Радість від здобутків затьмарила війна. Руйнівних наслідків зазнало саме місто, частину якого в ході бойових дій було знищено.
Після завершення війни та розпаду Австро-Угорщини Станиславів став тимчасовою столицею ЗУНР. Місто відвідали та деякий час проживали керівники УНР на чолі з Михайлом Грушевським. На жаль, недовго місто змогло пробути українським.
Радянська та німецька окупації міста
Після буремного початку XX століття, в 1939 році, зазнавши значних руйнувань та переходу з рук в руки, місто переходить під владу СРСР. Одразу запроваджено свої порядки, кульмінацією яких став розстріл усіх в’язнів без розгляду їх справ в урочищі Дем’янів Лаз. Далі знову війна та німецька окупація, яка теж принесла для містян тільки горе та сльози. Найбільше постраждала єврейська громада. Сумна статистика: післявоєнне місто Станиславів налічувало всього 66 тисяч жителів.
Післявоєнна відбудова відбувалася повільно, але зусиллями містян вдалось відновити промисловий та культурний потенціал.
Івано-Франківськ
У 1962 році Станислав відзначав своє 300-ліття. Радянське керівництво прийняло рішення перейменувати польську назву в більш сучасну, прийнятну і лояльну для московської влади. Запропонували назвати “Франківськ” на честь Івана Франка. Та керівники з Москви не дозволили, оскільки побоювались, щоб у світової спільноти та й у самих містян не асоціювалась назва з іспанським диктатором Франциском Франком. Тому вирішено було назвати місто Івано-Франківськ.
Сьогодні наше місто, існуючи понад 360 років, є окрасою для всієї України. Ми маємо чим гордитись і маємо чим похизуватись. У нас одна з кращих інфраструктур та динаміка розбудови міста. Але головною окрасою є мешканці з великою, щирою і гостинною душею.
