Якщо ви хочете зануритися у колорит українських традицій – вам на Івано-Франківщину. Саме тут збереглось багато історичних та культурних традицій, які шанують в області і донині. Вас вразять колоритом місцеві говірки, культура, одяг, побут, адже у цьому краї гармонійно вживається різні етнографічні групи: бойки, гуцули, лемки, покутяни, ополяни, пише ifrankivchanyn.com.
Етнографічні групи
У середній частині Карпатських гір мешкають бойки. Тут можна замилуватися пам’ятками монументального народного будівництва – дерев’яними каплицями, дзвіницями, церквами.
Ще більше колоритним та багатим на культуру та народні традиції є Гуцульщина. Гуцули поселились на південному сході Карпатських гір. Тут вам продемонструють майстерність різьби по дереву, гончарство, ткацтво, вишивку, художню обробку металу та шкіри, писанкарство. Цей регіон славиться 350 народними майстрами і близько 200 художниками-аматорами. Тут ви можете повчитись народним промислам: навчитися деревообробці, писанкарству. Є навіть родинні школи, де вас навчать різьбярства, гончарства, вишивання та ткацтва, пише http://ruralcarpathians.com.
А на північний схід від гуцулів мешкають покутяни. Саме Покуття славиться декоративно-ужитковим мистецтвом: місцеві займаються і гончарством, і вишивають, а також покажуть вам техніку вишивання, килимарства і писанкарства.
На заході Карпат – на Опіллі – живуть ополяни, які займаються землеробством. Також можуть навчити вам робити вироби з бісеру та використовувати рослинні орнаменти у вишивці. У цьому регіоні ви знайдете багато колоритних звичаїв та традицій нашого народу, також почуєте містичні легенди, які на сьогодні мало де збереглися. На святах у сучасному житті не обійдеться без народних майстрів. Тут і вишивальниці, і гончарі, килимарі, різьбярі, писанкарі – усі талановиті люди регіону.
Народні ремесла
Кераміка
Цікавим та колоритним ремеслом на Франківщині є кераміка. Місцеві гончарі перетворюють предмети побуту у мистецькі витвори. Тут керамічні вироби красуються зображенням оригінальних сцен з народного життя з елементами церковних, рослинних, анімалістичних мотивів. Найпопулярніші кольори у роботі гончарів – гарячі: яскраві жовті, зелені, коричневі
Художня обробка металу
На Гуцульщині кольорові метали обробляли ще з XV сторіччя. Особливою технікою виконання можуть похизуватися жіночі прикраси, люльки, пряжки, топірці, браслети, персні, кулони, руків’я для ножів тощо.
Писанки
Одним із найяскравіших видів народного мистецтва на Гуцульщині є саме писанки. Ця традиція сягає своїм корінням ще у дохристиянські часи. Тут кожна місцевість має свої секрети розпису та кольорову гаму. Хрести та перехрещення – символ родючості, кільця і прямі лінії – це чоловіче та жіноче начало, кольори – відображення природи: води, сонця, лісів, полів, лук.
Наші предки вірили у те, що якщо у вашій оселі є писанка, яку ви освятили, то дім захищений від усього злого і його минатимуть блискавки.
Традиції
Вихід на полонини
Великою подією на Гуцульщині є вихід на полонини. Відбувається він наприкінці весни, коли селяни віддавали худобу на випас. Бувало, що пастухів та худобу проводжали на полонину всією громадою під звуки трембіт. Таке дійство могло тривати днями. Напередодні поблизу храму оголошували про початок випасу. До цього ґазди – господарі – готувалися заздалегідь. Проводжання на полонину також передбачало дотримання відповідних звичаїв і посту. На святого Юрія, покровителя овець, 6 травня потрібно було постити і не можна було працювати. А на Благовіщення 7 квітня вівцям обрізали вовну, з якої потім виготовляли нитку. Потім з цієї шерсті для овець робили оберіг-шнурок, який мав їх охороняти на полонині, інформують у міськраді Яремчі.
У сам день, коли овець та пастухів проводжали на полонину, господарі вставали зранку і молилися за свою худобу. Потім господарі рахували її, освячували, годували і проводжали на випас.
Вже на полонині кожен пастух облаштовував курінь, їх обгороджували, будували колиби для ночівлі. Посередині куреня була постійно запалена ватра. Кожна тварина на полонині також мала своє відведене місце у загорожах, які облаштовували зі смерек. До речі, на Яремчанщині досі дотримуються традиції проводжати пастухів з худобою на полонину. Зокрема, на таке дійство можна глянути, якщо у відповідний час завітати у село Микуличин.
Весілля
Однією з найяскравіших традицій на Франківщині, зокрема на Гуцульщині, є весілля. Саме тут можна побачити обряд у всій його автентичності. Саме дійство стартує у суботу і відбувається протягом двох діб. А напередодні у четвер плетуть вінок із квітів і трав. Найменували його долею, за процес відповідає одружена жінка. Вінок має бути довгим та барвистим – побажання долі молодим. А п’ятниця є днем, коли дружби молодого вибирають древко, яке є неодмінним атрибутом гуцульського весілля. Його прикрашають різноманітними стрічками. А вже у суботу починається обряд одягання нареченої. Після вмивання та розчісування вона одягає гуцульський стрій. До слова, усі церемонії, чи то плетення вінка, чи вибирання деревця, чи одягання нареченої супроводжується народними піснями та примовляннями.
В обід до нареченої приїжджав наречений. Починався процес викупу молодої. Опісля молоді йшли в дім і просили у своїх батьків благословення і пробачення на колінах. Далі молоді їхали на конях до церкви: саме ця обрядова риса притаманна лише гуцулам. У церкві молодята вінчалися і поверталися верхи на весільну забаву. Також під час весілля можна побачити обряд ритуального танцю молодих, розплетення коси молодої і проводжання молодих «на спаннє».
Різдво
Це свято – одне із найтрадиційніших і найшановніших у регіоні. Гуцули починають святкувати ще увечері 6 січня, зібравшись у сімейному колі на святвечір. До цього часу кожна господиня зранку запалює «живий вогонь» в печі, приготувавши для цього дванадцять полін. Також на святу вечерю вона готує традиційні дванадцять пісних страв. На святвечір стіл застеляють сіном, накривши обрусом, на кути кладуть зубці часнику, аби дім не турбували сили зла. Також кладуть на стіл зерна пшениці, аби множились діти. У час, коли зійшла перша зірка на небі, найстарший член сім’ї вносить до будинку дідуха – спеціально сплетеного до Різдва снопа пшениці. Потім сім’я молиться, закликає душі померлих на вечерю і просить благословення для усіх членів сім’ї і сідає до Святої вечері.
Вельми цікавим різдвяним обрядом є колядування. Молодь, діти, церковні хори, як тільки почули звук трембіти, відразу йшли колядувати. Також на свята ходив вертеп з різдвяними театральними виставами. Як подарунок за коляду маленькі колядними отримували різноманітні гостинці. Якщо дівчина колядувала у вишиванці, її називали «королицею», хлопця «луговиком».
Великдень
Великдень став одним з найрадісніших свят, яке вмістило у своєму святкуванні чимало автентичних звичаїв і традицій. На Вербну неділю, тобто за сім днів до Великодня, гуцули освячували вербові галузки, які найменували «б’єчка». Потім ними легко били кожного члена родини і промовляли: «Не я б’ю, б’єчка б’є — за тиждень Великдень!». Вербові гілочки, які посвятили у церкві, обов’язково зберігали в оселі, адже посвячена верба вважалась цілющою.
Перед Великоднем потрібно було протягом сорока днів дотримуватися посту та ходити до храму на богослужіння. Власне, найкращий і найдревніший атрибут Великодня – писанка. У дохристиянську добу вона була символом життя, відродження, добра і радості. Гуцули, до речі, окрім того, що розмальовують писанки, також готують великодні страви. Їх святять у неділю зранку на Літургії у церкві і їдять удома у родинному колі. Також на Великодні свята у горах лунають церковні дзвони, які сповіщають про Великодню радість.
Давні звичаї гуцулів
Гуцули здавна вірити у те, що є добрі та злі духи. Також, аби вберегтися від природних лих, виконували різні ритуали. Навіть зараз у Карпатських горах є такі мешканці, що вірять у силу ритуалів своїх предків.
Свій домовик
Гуцули не лише робили все, аби вберегтися від загадкових сил, а й навіть самі їх вирощували. До прикладу, вони були переконані, що з яйця-зноска від чорної курки можна виносити газдівника (домовика). Таке яйце треба було носити під пахвою протягом дев’яти днів. Цей побутовий чорт мав ймення «хованець», «антипко» або ж «служка».
Шана вогню
Особливе ставлення у гуцулів заслужив вогонь. Гуцули вірили: якщо дитині дати хліб над вогнем, вона виросте злодієм. Якщо ж плюнути у вогонь, матимете на язиці міхур. Не можна було також у вогонь кидати волосся, аби не накликати до хати розгнівану людину. Якщо ж в оселю вдарила блискавка, треба гасити вогонь лише молоком, пише Depo.
Запаси зілля
На свято Юрія на Прикарпатті завжди збирали чародійне зілля. Увечері треба було до такого зілля доторкнуться палицею, аби відьми не завдали йому шкоди. Спали прикарпатці просто біля цього зілля. Вогнища у такому разі розпалювати не можна було. Також варто було намалювати навколо себе коло оберегу. Зранку трави збирали і намагалися при цьому уникати зустрічей.
«Веселі» похорони
Цей обряд вважався доволі дивним, адже того, хто помер, ховали аж на третій день після його смерті. Ввечері навколо покійника збиралися рідні й сусіди, слухали псалми і частувалися горілкою.
Найбільш дикою традицією на похоронах у гуцулів є так звані «грушки». У такі ігри під час похорону грала молодь: брали макет голови кози, носили його на жердині, співали і танцювали. Таким способом проводжали померлого в інше життя.
Верховинці, до речі, перед тією оселею, де лежав покійник, розпалювали багаття і сурмили у трембіти. Пити воду у домі не можна було, адже гуцули вважали, що воду може пити тільки душа. Перед тим, як сісти на лаву, треба було дмухнути на неї, щоб не розчавити душу покійного. Покійника виносили ногами вперед через задні двері. Також три рази стукали труною об поріг оселі, аби померлий міг попрощатися з пращурами і не повертався.
Лікування містикою
Гуцули також мали і мають чимало рецептів, аби оздоровити тіло і дух. Для цього вони проводять містичні обряди. Наприклад, хворому потрібно було помити руки i ноги, а ту воду виливати опісля на собаку. Навесні з лісу несли сон-траву, з якої одну квітку ковтали, попередньо розжувавши. Гуцули вірили, що так вони протягом всього року не хворітимуть. Якщо чули перший у році грім, вдаряли головою об камінь, промовляючи: «Тоді би боліла голова, коли захворіє се каміння».
Якщо людина хворіла на сухоти, то її на сонці обливали спеціальною рідиною, для приготування якої брали часник, картоплю, камінці, ложку, веретена і ніж. Воду ж набирали для ритуалу з річки, все варили і примовляли, аби хвороба щезла. Не можна було гуцулам хворіти у середу, адже вважалося, що така людина покине цей світ.
Ворожіння на свята
На Різдвяні свята, Новий рік та Водохреща гуцули займалися ворожіннями. Господар на Святий вечір мав забрати у першого колядника палку, яку вдаряв корову, щоб вона була тільною.
Напередодні Нового року на печі розкладали гарячі вуглинки як символ кожного члена родини. На Гуцульщині вірили: яка жаринка першою загасне, той і найперший помре. У ніч на Хрещення, були переконані гуцули, відкривалося небо. Якщо ви стали свідками такого явища, значить ваші прошення здійсняться. Гуцули вважали, що треба просити у Бога потрапляння у рай. Перед Водохрещам потрібно було добре нагодувати худобу, яка у ніч на Хрещення могла говорити і нарікати на своїх господарів.
Якщо гуцули хотіли зробити прогноз погоди на рік, то здійснювали обряд ворожіння за допомогою цибулі. Напередодні великоднього посту дванадцять цибулин сипали сіллю. При цьому дивилися, яка за чергою з них ставала вологою, той місяць і буде дощовим.
На такі різноманітні та іноді доволі дивні звичаї, традиції та обряди багато Франківщина. Особливо ці традиції живуть на Гуцульщині, де багато з цих обрядів та звичаїв збереглися і донині. Якщо ж ви хочете на власні очі їх побачити, зокрема побувати на гуцульському весіллі чи відчути колорит Різдвяних або ж Великодніх свят, – мерщій у гості до гуцулів.
