ДЦП – не привід опускати руки: франківський хлопчик з ДЦП став чемпіоном Європи з карате

21. July 2020 Yuliia Honcharova

Серйозні хвороби, які часто бувають хронічними та вродженими – не рідкість для 21 століття. Часто люди здобувають страшну хворобу впродовж життя, або маленькі дітки народжуються вже зразу з якимись патологіями. Часто хворобу вилікувати неможливо, і людині доводиться від неї помирати, або ж жити з нею все своє життя. З хворих людей можуть сміятися на вулиці, інколи у них немає можливості робити всі звичні для інших дії чи вони незвично виглядають. Але в історії бувають випадки, коли люди з серйозними, і здавалось би безвихідними хворобами, живуть яскравим життям та досягають своїх цілей, і стають таким чином відомими всьому світу. Подробиці далі на Я Франківчанин.

Хто ж такий цей маленький чемпіон?

Таким став і маленький хлопчик з Прикарпаття. Андрію всього дев’ять років, і при народженні йому поставили невтішний діагноз – ДЦП. Але хлопчика це не зупинило. В свій маленький вік він уже став чемпіоном України та всієї Європи з карате, а точніше з паракарате, та неодноразово перемагав в різних дитячих змаганнях. І це при тому, що дитина займається цим видом спорту лише два роки. Хлопчик каже, що захопився цим, бо хотів навчитися добре захищатись, і зараз Андрій мріє стати чемпіоном світу в цьому виді спорту.

Уже в грудні минулого року, близько семи місяців тому, хлопчик відвідав перші в своєму житті змагання з карате. Це був турнір міжнародного рівня, де хлопець одразу отримав два золота. З часом йому вдалося стати чемпіоном з паракарате в Європі в розділі «ката», а потім чемпіоном України в розділах «куміте» та «ката».

дцп - не привід опускати руки

Через що він пройшов на шляху до своєї мрії та що відбувається у його житті зараз?

Це все при тому, що спочатку думали, що дитина не зможе навіть ходити, і буде прикута до ліжка. Хлопець пройшов через численні реабілітації та важкі і тривалі вправи, а його батьки усіма силами намагалися вірити в те, що все буде добре з їхньою дитиною. Ця віра дуже їм допомогла в цій складній ситуації. Вони сприймають свого сина таким як всі, і вчать його думати так само. Хлопця ніколи ніде не давали в спеціальні особливі групи, він завжди був поруч зі звичайними дітьми та спілкувався з ними нарівні. Хлопчик та його батьки вірять в те, що він може все, і це є частиною їх успіху.

Тож Андрій тренується з іншими дітьми, і робить це на рівні з ними. Зараз хлопчик отримав зелений пояс і не збирається зупинятися на досягнутому. Він впевнений що колись отримає чорний пояс, чого дуже жадає. Тренер хлопчика, який навчив його всьому, що той знає каже, що не мав досвіду роботи з подібними дітьми, тож ставився до хлопця як і до інших. Вони пройшли через сварки, образи та сльози, але врешті решт він став сильним, дуже подорослішав та змінився. Тренер хоче зробити все, щоб його учень в майбутньому отримав чорний пояс та став чемпіоном і майстром, та не здивується, якщо колись він буде навіть тренером з карате і буде навчати інших цій справі.

Карате це не єдине захоплення хлопчика. Той загалом обожнює спорт, тож ще займається плаванням та футболом, але вже не так професійно. Це яскравий приклад того, що страшний діагноз – не вирок, і з ним можна багато чого досягти, якщо вірити в це та старатись. Дивлячись на цього хлопчика, хочеться задуматись про те, що все таки варто почати досягати своїх цілей і перестати казати «не можу», особливо якщо в тебе все гаразд зі здоров’ям, адже люди, які дійсно не можуть, навпаки вірять в себе та досягають неможливого.