6 Липня 2022

Минуле стає теперішнім: прикарпатка про заслання в Сибір

Related

100-літня долинська карета та її реставрація

Колишній похоронний караван вже близько 50 років просто стояв...

Франківська стоматологічна клініка безкоштовно допомагає захисникам

Сьогодні наші герої тримають оборону не одного міста, працюють...

Нічне ралі на фронті: історія франківського далекобійника, який пішов захищати країну

Заробляв чималі гроші, мав комфортне місце роботи у престижній...

Share

Сибір – це більше не просто історія, а циклічність. Сьогодні людей вивозять знову туди. Ця історія поринула в циклічність, де до українців погано ставляться, змушують робите те, що їм не хочеться. На жаль, ця реальність деморалізує всю націю, пише ifrankivchanyn.com. Складно уявити, що люди проживають там, адже примусова еміграція зазвичай не приводила до чогось хорошого. Тому ми можемо тільки уявляти, що відбувається зараз там.

Проведення операції готували дуже секретно. Пунктом відправлення також стало місто Станіславів, проте тоді у всіх інших містах провели в шостій ранку, а в Івано-Франківську процес зірвався через погодні умови. Оперативникам довелося застосовувати танки та бронетехніку, оскільки випав сніг у 2 метри.

Історія циклічна

Пані Орися – мешканка Нижнього Березова розповіла нашим читачам про циклічність історії та своє перебування в Сибірі. Вона сама пережила примусову еміграцію, яка змінила її життя. Пані Орися була такою не одна, адже з Прикарпаття на той час вивезли дуже багато людей. 

«Вивезли мене на Сибір 22 жовтня 1947 року. Моя мама працювала в школі, ми жили в центрі села, рахувалися заможними людьми. Про тата вони прекрасно знали, бо він був націоналіст і ніхто не знав, де він. Ми пояснювали всім, що його забрали мадяри. Фактично мамі заявили, що ми виїжджаємо за тата, тому що він був в УПА. Проте він там не був.»

На місце поселення Орися прибула 9 грудня. Їй було 11 років і мало, що розуміла та відчувала. Коли прибула на місце, була дуже голодною. У   сорока градусний мороз прийшлося йти, або їхати на санях. Проживала в бараці, де не було навіть електрики.

«Ми тоді хотіли відігрітися та лягти спати. Я хоч була мала, всі 11 років я мріяла про Україну та повернення додому.»

Так, як вони потрапили тоді в грудні, до школи не пішли, бо пройшла половина року вже. Діти в школі були різні – всі вивезені. Були там німці, росіяни, татари, фіни та поляки.  Жінка пам’ятає навіть своїх однокласників, з якими навчалася у Сибірі. Також після повернення додому, вона разом зі своєю сестрою у 1979 році відвідали Сибір вдруге. Їм було цікаво чи змінилося щось з часів їхнього заслання.

«Як ми приїхали туди, то побачили, що нічого не змінилося з 1958 року (рік повернення додому). Росіяни змінилися в дуже погану сторону. У 1947 році всі майже там мешканці, росіяни або внуки, або сини, або доньки всіх розкуркулених. Так розповідали вони. Тоді був Сталінський, і всі дуже боялися щось говорити.»

По словах пані Орисі з часом люди почали більше розповідати про те, що вони ненавиділи тогочасну владу. Проте ставлення до українців було непогане ставлення. Пригадала  жінка також історію, яка трапилася з нею там. Коли якийсь росіянин підійшов і вдарив її, крикнувши «Бандеровка!»

Орися вважає, що зараз нація росіян стала жорстокішою, тому коли вона бачить новини про те, що людей знову вивозять в Сибір, то її серце щемить. Адже вона особисто пережила цей досвід і розуміє, що зараз відбувається набагато гірше, тим паче з тих часів там взагалі нічого не змінилося.

Літом Орися зі своєю сестрою Любою ходила по ягоди, щоб продавати їх та заробляти кошти. Згадує також про те, що хліб давали по талонах.

Влітку були суниці, тому заробляли на них. Ходили в ліс групами, а не по одному. Одного разу навіть заблукали, Орися була тоді дитиною. Вона запевняє в тому, що тих людей взяв блуд і вони ніяк не могли знайти виходу звідти. Вона три години намагалася пояснити, як вийти, проте її ніхто не слухав. Звернула на неї увагу якась жінка, яку вона вже не пам’ятає. Тому Орися, будучи маленькою дитиною вивела групу людей з лісу.

Сподівання жінки у теперішній історії

Всі 11 років перебування в Сибірі жінка мріяла повернутися у своє мальовниче село, що знаходиться недалеко від Коломиї. Вона обожнювала Прикарпаття та знала, що там чекають на неї. 

Пані Орися вірить у швидку перемогу над ворогом сьогодні. Вона порівняла дві історії та дала відповідь на те, німці під час Другої світової війни були людянішими, ніж росіяни зараз. Жінка впевнена в тому, що Україна переможе, проте з великими втратами. Свою історію вона особисто пройшла та нікому не бажає відчувати те, що відчувала сама. Вона захоплюється сьогодні українцями та їхньою згуртованістю. Пані Орися щодня молиться за перемогу та життя наших захисників. Вірить також у те, що це закінчиться і українці зможуть спокійно жити. Вона пробула в Сибірі 11 років і весь цей час дуже хотіла повернутися додому, на свої рідні землі, на свою Батьківщину.