Вони мешкали у Київській області у злагоді та мирі – поки туди не прийшли російські завойовники. Тоді вірменка Наріне, яка вийшла заміж і залишилась жити в Україні, та її шестеро дітей змушені бути тікати із рідної Софіївської Борщагівки на захід, пише ifrankivchanyn.com.
У березні вони опинились на Івано-Франківщині, де народилась свого часу мати жінки. Наріне розповіла «Суспільному» про пережите та порятунок від агресора.
Переселенка пригадує: у перші дні широкомасштабного вторгнення росії в Україну вона та її діти ховалися у підвалі, згодом – у ванній свого помешкання. Наріне пробувала пояснити дітям, що сталося і чому вони ховаються. Розповідала про страшні мультики. Коли лунали обстріли, казала, що це падають метеорити, а один нехороший чоловік – путін – кидає з неба каміння на нашу землю, коли чутно гуркіт, бо хоче її завоювати.
Було страшно, зізнається жінка, до того ж селом вершталися диверсанти, як казали, що є журналістами та волонтерами. Потім кілька авто з такими провокаторами затримала СБУ. Точка неповернення настала тоді, коли неподалік сталася пожежа у гуртожитку, який обстріляли окупанти. Там залишалися люди.
Донька Наріне Емма каже: мати сказала взяти найголовніше та ліки. До вокзалу йшли 7 кілометрів, по дорозі ховалися від обстрілів, додає ще одна донька жінки Анна. У той час повз них промчали дві ракети – і вибухнули неподалік. Гул був, наче від літака, пригадує сім’я. Проте їм допоміг знайомий чоловік і доставив на вокзал.
Чоловіки одягали жіночий одяг, аби потрапити на потяг
Жінка була шокована: там були сотні людей, які намагалися врятуватися від обстрілів та виїхати у безпечне місце. При цьому пригадує і зізнається: як же соромно було за окремих чоловіків, які вдягали жіноче вбрання, аби тільки заскочити у вагон потяга. Поки інші стояли і чекали своєї черги.
Потік людей просто заніс Наріне з її дітьми у найближчий вагон, потяг рушив на Захід. Спочатку прибули в Ужгород, однак волонтери та військові допомогли вернутися до Львова, а потім поїхати до Франківська.
Опісля сім’я опинилася на Богородчанщині, оселилися в оселі, де коли мешкала бабуся і мати Наріне. Зараз сім’я у безпеці, діти влаштувалися у школу та вчаться дистанційно. Хоча не приховують: дуже хочуть додому.
Спілкуватися мовою російських окупантів більше не може
Що важливо: Наріне, яка народилася у Вірменії, мріє оволодіти українською. Зізнається, спілкуватися мовою російських окупантів більше не може, тож робить усе можливе, аби у майбутньому заговорити державною мовою. Не тільки заради себе, а й у пам’ять про своїх родичів.
До села, в якому зараз мешкає сім’я, вони потрохи звикають. Тим більше воно навіює Наріне спогади дитинства. Вона пригадує, як її бабуся куховарила на печі, підкидаючи дров у багаття. Так само зараз і вона готує їжу вже своїм дітям. Є біля додому і невеличкий город, за який також взялася Наріне. Має вже чим похвалитися: на грядках вже дозрівають овочі.
