9 Грудня 2022

«Вчить українську і згадує дитинство»: як сім’я з шістьома дітьми тікала з Київщини на Прикарпаття

Related

Лікувальна глина регіону

Чи знаєте ви, що люди створені із глини? Наприклад,...

Огляд онлайн казино Goxbet: У чому перевага гри онлайн?

GoxBet – багатофункціональний інтерактивний майданчик азартних розваг, що конкурує...

Епідемії в історії міста

Сучасна медицина лікує від багатьох, колись смертельних хвороб. Та...

До чого призводить схуднення. Випадки анорексії в місті

Поняття краси - відносне. Людина сприймає зовнішність іншої через...

Традиційний одяг на Прикарпатті. Як вдягалися гуцули

Переглядаючи старі фото давніх мешканців нашої місцевості, можна побачити...

Share

Вони мешкали у Київській області у злагоді та мирі – поки туди не прийшли російські завойовники. Тоді вірменка Наріне, яка вийшла заміж і залишилась жити в Україні, та її шестеро дітей змушені бути тікати із рідної Софіївської Борщагівки на захід, пише ifrankivchanyn.com.

У березні вони опинились на Івано-Франківщині, де народилась свого часу мати жінки. Наріне розповіла «Суспільному» про пережите та порятунок від агресора. 

Переселенка пригадує: у перші дні широкомасштабного вторгнення росії в Україну вона та її діти ховалися у підвалі, згодом – у ванній свого помешкання. Наріне пробувала пояснити дітям, що сталося і чому вони ховаються. Розповідала про страшні мультики. Коли лунали обстріли, казала, що це падають метеорити, а один нехороший чоловік – путін – кидає з неба каміння на нашу землю, коли чутно гуркіт, бо хоче її завоювати.

Було страшно, зізнається жінка, до того ж селом вершталися диверсанти, як казали, що є журналістами та волонтерами. Потім кілька авто з такими провокаторами затримала СБУ. Точка неповернення настала тоді, коли неподалік сталася пожежа у гуртожитку, який обстріляли окупанти. Там залишалися люди.

Донька Наріне Емма каже: мати сказала взяти найголовніше та ліки. До вокзалу йшли 7 кілометрів, по дорозі ховалися від обстрілів, додає ще одна донька жінки Анна. У той час повз них промчали дві ракети – і вибухнули неподалік. Гул був, наче від літака, пригадує сім’я. Проте їм допоміг знайомий чоловік і доставив на вокзал.

Чоловіки одягали жіночий одяг, аби потрапити на потяг

Жінка була шокована: там були сотні людей, які намагалися врятуватися від обстрілів та виїхати у безпечне місце. При цьому пригадує і зізнається: як же соромно було за окремих чоловіків, які вдягали жіноче вбрання, аби тільки заскочити у вагон потяга. Поки інші стояли і чекали своєї черги.

Потік людей просто заніс Наріне з її дітьми у найближчий вагон, потяг рушив на Захід. Спочатку прибули в Ужгород, однак волонтери та військові допомогли вернутися до Львова, а потім поїхати до Франківська.

Опісля сім’я опинилася на Богородчанщині, оселилися в оселі, де коли мешкала бабуся і мати Наріне. Зараз сім’я у безпеці, діти влаштувалися у школу та вчаться дистанційно. Хоча не приховують: дуже хочуть додому.

Спілкуватися мовою російських окупантів більше не може

Що важливо: Наріне, яка народилася у Вірменії, мріє оволодіти українською. Зізнається, спілкуватися мовою російських окупантів більше не може, тож робить усе можливе, аби у майбутньому заговорити державною мовою. Не тільки заради себе, а й у пам’ять про своїх родичів.

До села, в якому зараз мешкає сім’я, вони потрохи звикають. Тим більше воно навіює Наріне спогади дитинства. Вона пригадує, як її бабуся куховарила на печі, підкидаючи дров у багаття. Так само зараз і вона готує їжу вже своїм дітям. Є біля додому і невеличкий город, за який також взялася Наріне. Має вже чим похвалитися: на грядках вже дозрівають овочі.

.,.,.,.