7 Липня 2022

«Вчить українську і згадує дитинство»: як сім’я з шістьома дітьми тікала з Київщини на Прикарпаття

Related

100-літня долинська карета та її реставрація

Колишній похоронний караван вже близько 50 років просто стояв...

Франківська стоматологічна клініка безкоштовно допомагає захисникам

Сьогодні наші герої тримають оборону не одного міста, працюють...

Нічне ралі на фронті: історія франківського далекобійника, який пішов захищати країну

Заробляв чималі гроші, мав комфортне місце роботи у престижній...

Share

Вони мешкали у Київській області у злагоді та мирі – поки туди не прийшли російські завойовники. Тоді вірменка Наріне, яка вийшла заміж і залишилась жити в Україні, та її шестеро дітей змушені бути тікати із рідної Софіївської Борщагівки на захід, пише ifrankivchanyn.com.

У березні вони опинились на Івано-Франківщині, де народилась свого часу мати жінки. Наріне розповіла «Суспільному» про пережите та порятунок від агресора. 

Переселенка пригадує: у перші дні широкомасштабного вторгнення росії в Україну вона та її діти ховалися у підвалі, згодом – у ванній свого помешкання. Наріне пробувала пояснити дітям, що сталося і чому вони ховаються. Розповідала про страшні мультики. Коли лунали обстріли, казала, що це падають метеорити, а один нехороший чоловік – путін – кидає з неба каміння на нашу землю, коли чутно гуркіт, бо хоче її завоювати.

Було страшно, зізнається жінка, до того ж селом вершталися диверсанти, як казали, що є журналістами та волонтерами. Потім кілька авто з такими провокаторами затримала СБУ. Точка неповернення настала тоді, коли неподалік сталася пожежа у гуртожитку, який обстріляли окупанти. Там залишалися люди.

Донька Наріне Емма каже: мати сказала взяти найголовніше та ліки. До вокзалу йшли 7 кілометрів, по дорозі ховалися від обстрілів, додає ще одна донька жінки Анна. У той час повз них промчали дві ракети – і вибухнули неподалік. Гул був, наче від літака, пригадує сім’я. Проте їм допоміг знайомий чоловік і доставив на вокзал.

Чоловіки одягали жіночий одяг, аби потрапити на потяг

Жінка була шокована: там були сотні людей, які намагалися врятуватися від обстрілів та виїхати у безпечне місце. При цьому пригадує і зізнається: як же соромно було за окремих чоловіків, які вдягали жіноче вбрання, аби тільки заскочити у вагон потяга. Поки інші стояли і чекали своєї черги.

Потік людей просто заніс Наріне з її дітьми у найближчий вагон, потяг рушив на Захід. Спочатку прибули в Ужгород, однак волонтери та військові допомогли вернутися до Львова, а потім поїхати до Франківська.

Опісля сім’я опинилася на Богородчанщині, оселилися в оселі, де коли мешкала бабуся і мати Наріне. Зараз сім’я у безпеці, діти влаштувалися у школу та вчаться дистанційно. Хоча не приховують: дуже хочуть додому.

Спілкуватися мовою російських окупантів більше не може

Що важливо: Наріне, яка народилася у Вірменії, мріє оволодіти українською. Зізнається, спілкуватися мовою російських окупантів більше не може, тож робить усе можливе, аби у майбутньому заговорити державною мовою. Не тільки заради себе, а й у пам’ять про своїх родичів.

До села, в якому зараз мешкає сім’я, вони потрохи звикають. Тим більше воно навіює Наріне спогади дитинства. Вона пригадує, як її бабуся куховарила на печі, підкидаючи дров у багаття. Так само зараз і вона готує їжу вже своїм дітям. Є біля додому і невеличкий город, за який також взялася Наріне. Має вже чим похвалитися: на грядках вже дозрівають овочі.