Як ми всі знаємо, починаючи з 1772 року до 1918 року місто Станіславів перебувало у складі Австро-Угорської монархії. Охорона здоров’я за часів Австро-Угорщини була важливим аспектом соціального розвитку міста. Протягом XIX та початку XX століть місто активно розвивалося, що вимагало створення та вдосконалення медичних закладів та послуг. Система охорони здоров’я поступово адаптувалася до чимраз більших потреб населення, впроваджуючи нові методи лікування, профілактики та гігієни. Значну роль у цьому процесі відігравали як місцеві органи влади, так і благодійні організації та церковні установи, забезпечуючи доступ до медичних послуг для всіх верств населення, пише сайт ifrankivchanyn.com.
Недуги Галичини
Серйозні демографічні та соціальні втрати через високий рівень передчасної смерті спричиняли інфекційні захворювання, які часом переходили в епідемії.
Такими захворюваннями на території Галичини були кір, віспа, черевний тиф, туберкульоз, дизентерія, скарлатина, кашлюк і дифтерія, краснуха. Епідемією також стала холера, а венеричні захворювання все більше ставали серйозною проблемою. З такими хворобами австро-угорські та деякі українські лікарі намагалися вести боротьбу і створювати міцний захист проти них, навчаючи людей основ особистої гігієни та здорового способу життя. Адже, виявляється, ці знання мали низький соціальний рівень, хоча санітарна справа по містах з такого роду недугами була розвинена краще в межах Австро-Угорщини, ніж на українських землях в складі Російської імперії.
Епідемія війни
Люди хворіють завжди, і хворіють на найрізноманітніші недуги, після яких особливо в ті часи, коли наука і медицина ще не були достатньо розвинені, люди помирали, так і не видужавши.
Проте наймасштабнішими хворобами стали воєнні, а такого явища на Заході України вистачало. В умовах війни місто зіткнулося з різким погіршенням санітарно-гігієнічних умов, що сприяло поширенню інфекційних захворювань. Однією з таких недуг є епідемія тифу у 1915 році під час Першої світової війни.
Основними причинами спалаху тифу були погані санітарні умови, перенаселеність, недостатня кількість медичних ресурсів та порушення водопостачання. Військові дії призвели до масового переселення людей, що створило сприятливі умови для поширення хвороби. Епідемія тифу швидко поширилася серед місцевого населення та військових. Захворювання характеризувалося високою смертністю, особливо серед ослаблених війною та голодом людей. Лікарні були переповнені хворими, а медичний персонал працював у надзвичайно важких умовах.
Заходи боротьби
Для того, щоб переносники хвороби (тоді це були воші) не мали шансу розмножуватись, потрібно було часто змінювати білизну і весь одяг, але в окопах солдати не мали можливості переодягнутися. І хоч солдатів змушували дотримуватись гігієни, проте це мало що давало і невдовзі тиф з’явився масово скрізь, а не лише на полі бою.
Місцева влада та медичні служби робили все можливе для боротьби з епідемією. Були організовані карантинні заходи, дезінфекція приміщень та розповсюдження інформації про заходи особистої гігієни. Водночас нестача медикаментів, медичного персоналу та інших ресурсів значно ускладнювала боротьбу з хворобою.
Завдяки зусиллям місцевої влади, благодійних організацій та церковних установ було створено кілька лікарень і спеціалізованих медичних закладів, які надавали необхідну допомогу населенню. Важливу роль у боротьбі з інфекційними захворюваннями відігравала профілактика, включаючи вакцинацію та просвітницьку роботу серед населення.
Попри значні труднощі, включаючи спалахи епідемій і нестачу ресурсів, Івано-Франківськ зміг впоратися з викликами того часу і закласти основи для подальшого розвитку медичної сфери. Досвід боротьби з хворобами та впровадження новітніх медичних практик став важливим внеском у становлення системи охорони здоров’я в місті, що зберегло своє значення і в подальші історичні періоди.