Івано-Франківськ – мальовниче містечко, куди приїжджає багато туристів задля того, щоб насолодитися компактністю міста, відвідати драмтеатр, музеї, дізнатися більше про історію та насолодитися вуличними музикантами, які виконують інтерпретаційні композиції. Станіславів захоплює кожного, навіть мешканців. Адже це сонячне, щире та тепле місто, в якому все комфортно та близько розташовано. Важливо також те, що Івано-Франківськ має багато різних традицій і звичаїв, яких дотримується. Місто розвивається постійно та беззаперечно швидко, пише ifrankivchanyn.com.
Івано-Франківськ у 90-х роках
Івано-Франківськ пройшов багато етапів реформації. Місто було зовсім іншим і часом складно уявити без світлин, яким саме воно було. Проте історія говорить про те, що багато чого змінилося. Від моди до нових будівель. Пройшло чимало часу, а розвиток не стоїть на місці. Станіславів був у складі Радянського Союзу. Той період відзначився репресіями проти населення. Часи були складні у складі Радянського Союзу, а також Другої світової війни, бо місто було під нацистською окупацією. Проте у 90-ті роки франківці разом з галичанами почали брати активну участь у демократичних перетвореннях України. Було проведено також декомунізацію міста. Синьо-жовті стяги були підняті над містом уже в квітні 1990 року, а на референдумі у 1991 році було проголошено незалежність України.
Від 1991 року в Івано-Франківську було прибрано зразки монументальної радянської пропаганди. Натомість цьому з’явився монумент Каменяра, чиє ім’я носить місто.
Більшість пам’ятників у Івано-Франківську було зведено за часів незалежності. Петро Арсенич, історик-краєзнавець, у 1994 році нарахував 115 вулиць Станіславова, що носили російські назви, 75 – українських і 15 західноєвропейських діячів. Проте згодом ця інформація стала застарілою, бо під час незалежності у місті викорінили російські назви.
Кримінальне минуле Івано-Франківська
Раніше у Івано-Франківську було менше будинків і більше простору. Були кримінальні місця міста, де були й стрілянини. «Золота нива» – пам’ятник репутації колишньої небезпечної атмосфери. У 90-х роках це була головна безкультурна точка району. Школярі туди дістатися не могли, а старші, які були пролетаріатом не ходили туди. А це місце було здебільшого для бандитів. «Золоту ниву» знесли давніше. Проте провулки, де знаходилися такі заклади, не освітлювалися. Також був гаражний кооператив. Це було ще одним місцем небезпеки. Там завжди було темно, між кожним залізним гаражем могла сховатися людина та в будь-який момент вийти.
У районах Кішлаку, Позитрону та Каскаду здебільшого жили вихідці із сіл. Кішлак не був окремим мікрорайоном тоді навіть у розмовах. Це було більше схоже на автономну республіку. Проте часи змінилися, кримінальність може виникати у будь-якому іншому місті. Але 90-ті невтомно пролетіти в майбуття та люди з полегшенням видихнули, що більше не існує таких небезпечних районів.
