Серед мовознавців побутує бувальщина, яка розповідає про професора-лінгвіста Сорбонни, на ім’я Жан-Поль Дюбуа. Він ніби-то міг легко визначити з якого району Парижу його студенти чи просто відвідувачі. Всіх це надзвичайно дивувало. Дехто навіть приписував йому магічні властивості та зв’язок з нечистою силою. Та все виявилося набагато прагматичнішим. Він досконало вивчив особливості діалекту Парижу. Тож безпомилково визначав з якого району походить співбесідник.
Можливо це й міф, та за вимовою, специфічними словами та навіть наголосом можна з’ясувати з якого регіону України носій мови. На Івано-Франківщині є свої особливості говірки. Далі пропонуємо розглянути характерні риси діалектів регіону. Докладно про особливості та різновиди діалектів Прикарпаття на ifrankivchanyn.com.
Кожне сільце, має своє слівце
Україна має три великі діалектні групи. Вся Івано-Франківська область належить до південно-західного наріччя. Але діалекти Прикарпаття суттєво відрізняються від інших двох груп. Якщо, до прикладу, у Поліському діалекті (Чернігівська, Волинська, Житомирська області) легко порозуміються носії з різних областей, то на Івано-Франківщині навіть сусідні села мають свої специфічні елементи діалекту. Це визначає Івано-Франківську область унікальною з погляду діалектного розмаїття. Тут можна виділити чотири основні діалектні групи.
- Бойківський говір
- Гуцульський говір
- Покутський говір
- Наддністрянський говір
Кожна з цих груп має свої фонетичні, лексичні та словотвірні особливості. Проте вони мають і спільні ознаки.
- Наприклад, на фонетичному рівні у говорах Прикарпаття не пом’якшуються приголосні звуки перед [і]. У слові “тільки” перший звук [т] буде звучати твердо. Особливо це характерно для гуцульського та бойківського діалектів. Це стосується і м’якості кінцевого приголосного. Наприклад, “кінець” буде звучати як “кінец”, “робить” — “робит”.
- Звук [и] у вимові максимально наближається до [е]. Тому не дивуйтесь, коли до дівчини Марини на Франківщині будуть звертатися Марена.
- Звуки [шч], що в літературній мові передається буквою “ща”, на Прикарпатті майже у всіх говорах передається звуком [ш]. “Щітка” буде звучати як “шітка”, “щось” — “шош” тощо.
- Постфікс -ся у дієсловах вживають перед самим дієсловом, а не після нього. Тому, до прикладу, слово “сміятися” тут буде звучати як “си сміяти”, “порозумітися” — “си порозуміти”.
- Є багато слів, які використовуються спільно для всіх наріч, але вони відмінні від української літературної мови.
- Наголос у дієсловах падає на перший склад, на відміну від літературної вимови. Наприклад, бу́ла замість була́, ка́жу замість кажу́, не́сла замість несла́.
Разом з тим всі чотири діалектні групи тому і виділені в окремі говори, що вони унікальні та не схожі. Кожен говір мав вплив різних чинників, таких як географічне розташування та близькість до інших держав. Ці говірки є частиною південно-західного наріччя української мови. І хоча кожен з них має свої особливості, всі вони зберігають архаїчні елементи. Мають запозичення з сусідніх мов та є важливими для культурної ідентичності регіонів.
Далі конкретніше про кожний діалект Прикарпаття.
Бойківський говір
Як видно з карти вище, бойківський діалект охоплює північну частину Івано-Франківської області. Він також поширюється на Тернопільську та Львівську області. Бойківським говором розмовляють близько 200 тисяч людей. Цей говір вирізняється своєю архаїчністю. У ньому збереглися ще вимова та слова, що ними користувалися від часів приходу на захід племен кельтів.
Для цього говору характерна тверда вимова приголосних звуків, які в літературній мові мали б звучати м’яко. “Йдут” замість “йдуть”. “приносит” замість “приносить”. Ця тенденція зберігається і в середині слів. Цікавим та самобутнім є використання для постфіксів -ся в літературній вимові у бойківському діалекті -сі. Тому, почувши у вимові дієслова “напивсі”, “пройшовсі”, “поколовсі”, будьте певні, з вами розмовляє бойко.
Цікавим є словотворення бойківського говору. У ньому іменники жіночого роду закінчуються на -ов. (голова — голов, церква — церков). До речі, ці ж іменники в орудному відмінку (ким? чим?) теж будуть мати закінчення -ов. Не головою, а головов.
Про древність говору свідчить використання давньої форми минулого часу. Речення “я ходив” бойки скажуть “ходив-єм”. А “ти бачив” прозвучить як “бачив-єс”. Також у цьому діалекті використовують іншу форму умовного способу: “Ти би зробив” замість “ти зробив би”. Наказовий спосіб має закінчення -ме. Співаймо! — Співайме! Ось такі вони бойки.
Словничок найуживаніших слів бойківського діалекту
- бамбетель — тапчан;
- гунцводраш — негідник;
- дзіндзідзірка — красуня;
- збанєтовати — захворіти;
- кеби — коли б;
- клевтух — колода, пень;
- мандибурка — картопля;
- марда — кішка;
- стрих — горище;
- фендриґа — розпусниця.
Для тих, хто хоче дізнатися більше бойківських слів, радимо звернутися до “Словника бойківської говірки”. Словник у 2 томах уклав Онишкевич Михайло Йосипович. Вийшов друком у 1984 році. У словнику зафіксовані найуживаніші слова, зібрані багатолітніми експедиціями діалектологів.
Щоб почути бойківський діалект наживо, пропонуємо послухати гумореску від представника бойків — Гриця Драпака.
Гуцульський говір: там, де серце йокає
Чи зрозуміли б ви таку репліку: “Йо, озми генде цінівочку тай зачірни з чюркала. Та май гадку, бо ґайда ни присилена”. Таку відповідь отримав турист у Криворівні на прохання напитися води. Якщо перекласти дослівно літературною мовою, то вислів звучав би так: “Так, звичайно, он кружка і сам набери з джерела. Але будь обережним, бо собака не на прив’язі”.
Спілкуючись з гуцулом, здається, що це зовсім інша мова. Гуцульський діалект залишається найколоритнішим в усій Україні. Це стало можливим завдяки відносній ізольованості території та віддаленості від інших етнічних груп. Побут та специфіка проживання у горах зумовила створення слів, які більше ніде не зустрічаються. Саме тому дуже важко зрозуміти гуцула, коли він розповідає про побутові речі.
Гуцульським діалектом розмовляють на частині території Чернівецької (Вижницький та Путильський райони), Закарпатської, та Івано-Франківської областей. На Франківщині гуцульським діалектом послуговуються у Верховинському, Косівському, частині Коломийського та Надвірнянського районів.
Для говору гуцулів характерна тверда вимова приголосних звуків. Тому у цьому діалекті приголосні перед [і] звучать твердо. В деяких селах Верховинщини в певних словах звук [і] взагалі випадає. Наприклад, слово “кіт” та “кінь” звучать як “кт”, “кнь”. Багатостраждальне [і] на Гуцульщині в багатьох позиціях змінюється на [и]. Це стосується навіть початку слова: Иван, инакший, ирчєний (зіпсований).
Буква “я” передається здебільшого як “є” або “ї”: “єблуко”, “їйце”, “полум’ї”.
Тверда вимова стосується і кінцевих приголосних. У словах “ідуть”, “будуть”, “приймуть” кінцевий приголосний звучатиме як “идут”, “будут”, “приймут”.
Цікавою є особливість діалекту, що притаманна тільки йому, є заміна звука [д] на [ґ]. Ґівчина — дівчина, ґєрка — дірка, неґіля — неділя. Така ж ситуація зі звуком [к]. У деяких позиціях він міняється на звук [т]. Викєгати — витягати, по свєкі — після свята, смеркь — смерть.
А от звук [р], який у літературній вимові в кінці не пом’якшується, у гуцульському діалекті завжди звучить м’яко. Косарь — косар, верьх — верх, лікарь — лікар.
Слова теж можуть відрізнятися навіть в межах кількох слів. До прикладу, “картопля” на Гуцульщині тільки у Верховинському районі це “барабуля”, “боришка”, “ріпа” та “мандибурка”. До речі, словам гуцули надавали сакрального значення. За допомогою певного порядку слів можна було відвернути лихо чи запобігти біді. Саме тому і до сьогодні мольфарі є популярними на Гуцульщині.
Діалектні слова Гуцульщини настільки цікаві та колоритні, що такі слова як “ватра”, “файно”. “трембіта”, “тайстра” та інші стали загальновживаними.
Словничок гуцульських слів
- ґєґя (дєдя) — батько;
- ґінниця — огорожа;
- укий — розумний;
- пирга — великий собака;
- банувати — сумувати;
- верем’є — погода;
- джіґурний — гарний, витончений;
- гачі — штани;
- гіє — треба;
- грань — жар;
- джвиндіти — надокучати балачками;
- ківати — торкатися;
- косиця, чічька — квітка;
- кичіра — гора;
- гезде — тут;
- пантрати — доглядати;
- погарь — стакан;
- сарака — бідолаха;
- тета — тітка;
- хосен — користь;
- шкіритиси — сміятися.
Для того, щоб почути гуцульський діалект, пропонуємо послухати Дмитра з Ясенова (Поглумейла), з його авторською гуморескою.
Покутський говір
Покутським діалектом послуговуються на Коломийщині. Говірка близька до гуцульського діалекту. У ній також є схожість з бойківським. Тут так само присутня тверда вимова приголосних, заміна букв “я” на “є” та інших. Однак покутський говір має кілька суттєвих відмінностей.
- Деякі слова мають своєрідні закінчення: душє — душа, конє — кінь, життє — життя.
- Дієслова зберегли архаїчну вимову: ходилисте — ви ходили, булисмо — ми були.
- Оглушення приголосних: біп — біб, сат — сад.
- Наближення у вимові [в] до [у]: діука — дівка, уозмиу — взяв.
- Закінчення слів на и замість і: соли — солі, на земли — на землі.
- Використання специфічних префіксів: віпити — випити, прійти — прийти.
- Використання дієслова мемо замість будемо: мемо робити — будемо робити, мемо співати — будемо співати.
У лексиці багато слів є схожих до гуцульських та бойківських говірок. Однак покутський діалект має багато власних слів:
- ади — дивись-но;
- бабрати — порпати або забруднювати;
- дзигарь — сигарета;
- діймитиси — причепитися до чогось;
- ціхо — тихо;
- доста — досить;
- ґражда — огорожа;
- коц — ковдра;
- кептар — кожух;
- пацє — порося.
Наддністрянський говір
Поширений у верхів’ї річки Дністер, звідси й назва діалекту. Вона ближча до літературної вимови на відміну від інших говорів Прикарпаття. Однак і у цій діалектній групі є певні порушення літературних норм.
- Перехід [а] в [е], [и], [і]. Гаричий — гарячий, дєкувати — дякувати, сажі — сажа.
- Своєрідне укання. Колухати — колихати, бжула — бджола, скору — скоро.
- Додавання звука [в] на початку слова. Воріх — горіх, вотава — отава, вокунь — окунь.
- Тверда вимова деяких слів. Свйато — свято, цвйах — цвях.
- Заміна я, ю, є, ї. Здоровлє — здоров’я, жаб’їчий — жаб’ячий, памніть — пам’ять.
- Специфічне закінчення слів. Братови — братові, коньови — коневі. На грудьох — на грудях, на дверьох — на дверях.
- Закінчення в дієсловах. Несем — несемо, ходим — ходимо.
Наддністрянський говір – це, можна сказати, “золота середина” українських діалектів. Він ніби місток між літературною мовою та колоритними, але архаїчними говірками Карпат. На відміну від бойків чи гуцулів, наддністрянці говорять так, що їх легко зрозуміє кожен українець.
На наддністрянський діалект мав вплив історії. Оскільки територією носіїв діалекту протягом століть проходили різні імперії, то і слів залишили вони чимало. У мові збереглися сліди польського та німецького впливу.
Наддністрянський говір – це не просто мова, це – жива історія, що звучить у кожному слові.
Прикарпатські діалекти у літературі
Багато відомих письменників у своїх творах використовували діалектизми. Одні – через приналежність до цієї діалектної групи, інші – свідомо використовували їх для створення відповідного колориту. Кожен говір мав своїх яскравих представників. Нижче наводимо відповідну таблицю.
| Діалект | Автор твору | Назва твору | Цитати з твору |
| Бойківський | Іван Франко | “Петрії і Довбущуки” | “Але сеї хвилі, коли Довбуш, мов той злий дух, став перед Петрієм, усе се в його душі пропало, мов дим, а осталася тілько ненависть, люта, пекуча, ненаситна ненависть!” |
| Бойківський | Михайло Ломацький | “Бойківська хата” | “Давний бойко був ґазда, а його хата — то цілісінька фортеця, шо боронила го від вітру, снігу і лихих людей” |
| Гуцульський | Марко Черемшина | “Святий Миколай у гарті” | “Гей, дітоньки, чого-сте такі сумні? Чи, може, не файно вам ту в школі?” |
| Гуцульський | Гнат Хоткевич | “Камінна душа” | “Йой, шо то за днина файна! — скрикнув Василь та й припав грудьми до коня. — Йду в полонину, бо там свобода, там вітер буйний, там ліси темні!” |
| Покутський | Василь Стефаник | “Камінний хрест” | “Іване, чоловіче, чо’ ти си так забиваєш тим каменем? Та най Бог милує, най тобі легше буде, бо виджу, що зо’ смутку гинеш…” |
| Покутський | Лесь Мартович | “Мужицька смерть” | “Та йкось так, паночку… Нєма шо їсти, нєма за шо купити… Така наша доля, шо си годен зробити?” |
| Наддністрянський | Ірина Вільде | “Сестри Річинські” | “Та най Бог боронить, ґаздине! Ви би тото виділи, яка то дитина? Як ангелик! Очі великі, чорні, а личко таке файне, як лялька!” |
| Наддністрянський | Софія Андрухович | “Фелікс Австрія” | “Доводиться зійти з ровера: надто глибока багнюка. Ґумаки рятують: бреду мало не по коліна в калабанях, розлитих суцільними озерами. Мекають кози, галайкають діти. Там, де я проходжу, наче бризки болота, здіймаються заклики ганделесів, вуличних продавців, що стримлять у брамах зі своїми шміром, милом і повидлом, бритвами, щіточками, вінками цибулі й часнику.” |
Чи засмічують мову діалектизми та архаїзми?
Протягом багатьох століть діалекти України досліджувало багато мовознавців та фольклористів. Завдяки зібраним матеріалам зараз є можливість прослідкувати зміни в цій царині. В сучасному світі у вимові українці все більш наближаються до літературних норм. Частіше діалектизми можна зустріти тільки у фольклорі. Хоча викоренити це суспільне явище ніколи не вдасться.
Постає питання: “Чи засмічують діалектизми мову?”. Одностайної думки про діалектизми у мові немає. Одні вважають, що вони засмічують мову. На думку інших, вони навпаки допомагають зберегти автентичність етнічної групи. Ми ж займемо нейтральну позицію. Залишимося при думці: “що занадто, то не є здраво”, якби сказали на Покутті.
Варто дбати про чистоту мови, дотримуючись її літературних норм. Однак і про своє коріння забувати не варто. Бо мова, є тим чинником, що об’єднує різних за етнічною приналежністю, але єдиних за національністю людей. Веселка тільки тоді є повноцінною, коли у ній є всі сім кольорів. Тож залишаймося веселковою нацією з єдністю в серці та щирою повагою один до одного.