Друга половина 19 століття в Станиславові ознаменувалась активним розвитком брукарської справи. На початках, укладання бруківки було небезпечним заняттям. Не один робочий та прохожий повз втратив тоді око. Про те як у Станиславові з’явилась бруківка – у статті на ifrankivchanyn.com.
Перші бруковані вулиці
Ще в 17 столітті Йосип Потоцький намагався зробити Станиславів більш Європейським містом. У 1691 році, коли він став власником міста, мав намір обкласти вулиці річковим каменем. Це йому, частково, вдалось втілити. Недарма ж на початку 18 століття вулиця Казимирська (Гетьмана Мазепи) називалась Брукованою. ЇЇ було вимощено камінням з річки Бистриці.
Початком “ери бруківки” став імператорський указ 1804 року, в якому йшлося про необхідність знесення мурів міської фортеці. Після цього, було отримано якісний будівельний матеріал. Його використовували для будування кам’яниць та брукування вуличок.
За староства Францішка Краттера у Станиславові було забруковано близько 24 вулиць. Краттер опікувався містом з 1821 по 1833 роки. В другій половині 19 ст. у Станиславові активно почали “застеляти” міські дороги бруківкою. Та через недосконалість процесу, браку знань, то було небезпечне заняття.
На вулицю, яку збирались брукувати, привозили великі брили з каменю. Майстрам треба було порозбивати їх на дрібніші частини. Використовували для цього залізні молоти. Дрібні куски каменю посипали піском, змочували водою та трамбували в дорогу. В процесі подрібнення брили, від молотків відскакували уламки, котрі дуже заважали майстрам та перехожим. Вони наносили травми та позбавляли людей очей. Згодом, навіть побутував вираз: “Ні в якому разі! Краще вже товкти каміння”. Його використовували, зазвичай, коли треба було відмовитись від якогось неприємного заняття.
З 1876 року для брукування почали використовувати теребовлянський камінь-пісковик. У 1885 році активно займались оновленням тротуарів та ремонту вулиці Глуховського (Чорновола) та Камінського (І.Франка). Ремонт проводився під керівництвом фірм Зейхера та Рубінштейна. Для укладання тротуару використовували теребовлянську плитку.
Брукування було важливим заняттям, але і проблемним для міста. На початку 20 століття в міській казні бракувало фінансів. Влада Станиславова зверталась по допомогу до повітового староства. Збереглось навіть листування щодо брукування Сапіжинської та Казимирівської вулиць в 1903-1913 роках. На жаль, староство не вважало за необхідне виділяти на це гроші.
Станиславська влада навіть проводила облік возів, котрі їздили Сапіжинською. Робилось це з метою подовше зберегти міцність доріг та не провокувати утворення ям.
Система Макадама
Вже на початку 20 століття в Станиславові почали користуватись новітньою, на той час, технологією будування доріг за системою Макадама. Джон Макадам був шотландським інженером та розробив систему у 20-х роках 19 століття. Тоді це був дуже прогресивний та технологічний метод. До слова, сучасне дорожнє покриття укладають саме за цим методом.
Суть полягає в укладанні шарів з подрібненого щебеню. Кожен наступний добре ущільнюють. Верхні шари щебеню, зазвичай, дрібніші. Пилуваті частинки, що залишаються після подрібнення щебеню, виступають в’яжучою мінеральною речовиною. Щоб зміцнити його та зробити водонепроникним, додатково обробляли бітумом, дьогтем, вапном чи цементом.
На вулицях Станиславова не всі дороги піддавались такому укладанню. Особливо жваві “застилали” дрібною бруківкою з міцного базальту. Саме так забрукована була частина тротуарів на перетині вулиць Сапіжинської та Третього Мая (сучасні Шашковича та Незалежності) в 1911 році.
Брукування Привокзальної площі
На початку 20 століття в Станиславові були два підприємства, котрі займались укладанням бруківки та ремонтом міських доріг. Це була фірма Емілія Горна, котра займалась виготовленням бетонних виробів. А також фабрика С.Ландау, яка продукувала плитку для терас, мозаїчну підлогу, сходи та бруківку.
У 1904 році в міській газеті “Кур’єр станиславівський” була інформація про забрукування Привокзальної площі. Укладання бруківки відбувалось з ініціативи місцевої Дирекції залізниць. Там, де раніше були нерівномірні купки щебеню, проорана земля, вибоїни й болота, тепер красується гладка рівна бруківка з яремчанського каменю.
Крім естетичного вигляду, таке укладання бруківки мало важливе практичне значення. Під час найбільших злив, можна було пройти площею та не замочити при цьому ноги. Крім того, скарбниця залізниці знатно зекономила. До укладання бруківки тут кілька разів на рік вивозили болото та посипали площу щебенем. Ця бруківка і досі є окрасою Привокзальної площі.
Трилінка Владислава Трилінського
В 40-х роках почались масштабні роботи із доброустрою Тринітарської площі. Стихійну торгівлю перемістили в інше місце. Почали робити нові газони та висаджувати італійські тополі. Та головним було брукування дрібною бруківкою кількох вуличок.
Завдяки польському інженеру Владиславу Трилінському, в 30-х вперше з’явилась відома трилінка. Це така бетонна плитка у формі шестикутника. Дороги, забруковані такою плиткою, довели своє практичне значення та могли служити більше як 80 років. Перевагою її було просте виробництво, довговічність та легке укладання.
Трилінка стала такою популярною, що в 33-38 роках її виробили більше як десять мільйонів штук. Така кількість дорівнювала мільйону метрів квадратних поверхні. В Станиславові шашкою Трилінського вкриті: вул. Вірменська (Антоновича), паралельний тупик до Станіславської (Святого Станіслава), Станіславська (Коссаковська), Лесі Українки (Майзельса), Тринітарська площа. Згодом, трилінку уклали й на вулиці Толстого.
Нові забруковані дороги не залишались без уваги, що вказувало на їх якість. Відомий англійський мандрівник Б. Ньюмен, котрий в 30-х роках подорожував на велосипеді Польщею, відвідав також Прикарпаття. У своїй книзі “Велосипедна мандрівка Польщею” писав про Станиславів. За його словами, місто виглядало так само сучасно як і європейські міста. Він, справді, був у захваті від брукованих міських вулиць. Стверджував, що покриття дуже рівне та якісне. Пан Ньюмен відмічав, що його велосипед також залишився задоволеним мандрівкою. Англійський мандрівник разом зі своїм “Джорджем” поставив Станиславову одну з найвищих оцінок у всій Польщі.
Відкопали трилінку
Коли проводились ремонтні роботи на Донцова в Івано-Франківську, знайшли трилінку з 30-х років. Під демонтованим асфальтним покриттям почали одна за одною виймати шестикутну плитку. Департамент благоустрою прийняв рішення зберегти автентичне покриття. Проте, де трилінка буде укладатись, залежало від кількості плиток, яку вдалось дістати.
Плитку акуратно відкопували, очищали та складали. Після завершення робіт, було прийнято рішення як її краще використати. Коли відібрали найкращі та найміцніші зразки плитки, забрукували трилінкою 120 метрів квадратних від вулиці Грюнвальдської до вул. Донцова. Тепер пішоходи можуть насолоджуватись комфортом вулиці та подумки переноситись в 30-ті роки 20 століття.
Недосконалість процесу виготовлення бруківки, недостатнє фінансування, довший час стояли на перепоні якісному брукуванню. Та, завдяки місцевим підприємствам, світовим технологіям, внескам вчених, Франківськ отримав красиво бруковані вулички, які додають місту особливого колориту.
